|
|
Українська національна ідея. І. УКРАЇНА В НОВІТНЬОМУ КОНТЕКСТІ 1. СУЧАСНИЙ СВІТ ТА ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ
СУСПІЛЬСТВО 2. ГЛОБАЛЬНА ГЕОЕКОНОМІКА СУЧАСНОСТІ 4. ПОСТІНДУСТРІАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА
УКРАЇНИ 1. ГЕОПОЛІТИЧНО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ Перспективна й приваблива українська "національна ідея" - це ідея прориву до вершин сучасної цивілізації, прориву, який вже одного разу здійснили наші предки на межі І-го і ІІ-го тисячоліть в часи формування й розквіту нашої величної пра-Батьківщини - Київської Русі. Сьогоднішнє покоління, на межі ІІ-го і ІІІ-го тисячоліть має новий історичний шанс - це модернізація українського суспільства на найсучасніших засадах та інтеграція України до постіндустріальної цивілізації, що наразі тільки формується в провідних країнах світу. Тим самим, українська національна ідея виголошується не як засіб національного обмеження а як сучасна перспектива для всіх громадян країни. Національна ідея як рух до всебічної модернізації суспільства з метою досягнення передових рубежів людського розвитку має величезний потенціал для об'єднання народу України та відновлення його духовної сили. Носієм такої сучасної національної ідеї стає кожний, хто віддає Україні своє серце і розум та працює задля гідної перспективи для неї. Історичною трагедією України стала відсутність протягом віків національної аристократії, здатної осягнути, донести до свого народу та реалізувати національні інтереси своєї країни, утримати її в центрі європейського та світового цивілізаційного процесу. Як наслідок, менталітет українського народу формувався без головного чинника, потрібного для творення державності та культурного розвитку на вищому рівні. Це також спричинило багатовікову політичну безпорадність української нації. Сьогоднішня проблема України - це брак сучасно мислячої й соціально відповідальної національної еліти. Україна потребує провідників нації, спроможних піднятися над своїм корисливим інтересом, осягнути фундаментальні тенденції розвитку сучасного світу та запропонувати своєму народу шлях, що веде до майбутнього а не назад в "дике" минуле. Правляча радянська номенклатура виявилася "не на висоті" в момент історичного шансу для України, дискредитує ідеали незалежності та демократії, а також ідею реформ, призводить до розгубленості, розчарування та зневіри свого народу. Сучасна українська національна еліта має в першу чергу відповісти на головне питання: в чому суть епохи? Тобто, в чому полягають виклики та тенденції нинішнього етапу світової історії? А також, хто ми такі і де наше місце в цьому світі в цей історичний час? Не претендуючи на повну оригінальність викладених в цій праці ідей та думок, автор прагнув обгрунтувати й сформулювати базові засади доктрини модернізації українського суспільства, що давала б йому сучасну перспективу. В процесі роботи була використана низка різноманітних українських та іноземних джерел, однак специфіка тексту як тез до певної "політико-філософської доктрини", або радше "політико-філософського маніфесту", обумовила відсутність цитат і посилань. Головною метою було запропонувати комплексну, системну та внутрішньо послідовну концепцію модернізаційної стратегії для України, що базувалася би на поєднанні національної історичної спадщини з новітніми тенденціями розвитку сучасного світу та давала би дороговкази в гідне майбутнє. Автор сподівається, що ця спроба сприятиме пошуку та формулюванню відповідей на означені вище питання. І. УКРАЇНА В НОВІТНЬОМУ КОНТЕКСТІ
1. СУЧАСНИЙ СВІТ ТА ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО Дві форми існування традиційного індустріального суспільства. Ліберальний капіталізм та державний соціалізм - дві конкурентні форми існування традиційного індустріального суспільства, що тривалий час панували в світі й обидві забезпечували досягнення передових рубежів науково-технологічного та соціально-економічного розвитку, у другій половині ХХ століття поступово почали стримувати розвиток своїх країн і на кінець століття повністю вичерпали себе. Ліберальний капіталізм Заходу спочатку був підданий значній соціалізації, а згодом, з 70-х років, глибинній внутрішній трансформації. Ліберальна західна система, застосувавши стратегічне державне регулювання, виявила великий внутрішній потенціал для докорінної реструктуризації своєї економіки та технологічної революції, й на цій основі переходу до розбудови новітнього постіндустріального суспільства. Тоталітарна система в СРСР виявилася неспроможною модернізувати державний соціалізм відповідно до світових тенденцій та вимог часу. Вичерпавши свої можливості по мобілізації ресурсів суспільства, вона не змогла здійснити постіндустріальний структурно-технологічний ривок, програла історичне змагання систем й зазнала колапсу. Історичні етапи розвитку цивілізації. Розвиток цивілізації відбувається через глобальні історичні етапи - патріархальне або доіндустріальне суспільство на початку, згодом традиційне індустріальне суспільство й новітнє постіндустріальне суспільство, базові засади якого наразі тільки формуються. Патріархальне суспільство характеризується його фундаментальним співвідношенням "людина - природа", а світ людини це в першу чергу світ природничий, складовою частиною якого вона є. Головним способом пристосування людини до світу виступає релігія як засіб його пізнання та розуміння місця людини в ньому. В центрі індустріального суспільства є базове співвідношення "людина - знаряддя праці" (машина, технологія), а людський світ перетворюється на світ технічний. Прагнення до підкорення природи та індустріальна революція означали спробу замінити природний порядок речей раціонально-технологічним. Людина стала придатком до машин і технологічних процесів, та масовим споживачем індустріально вироблених речей. Суспільство бюрократизується та утверджується відношення до людини як до елементу великої машини або речі. Постіндустріальне суспільство, нова фаза розвитку цивілізації, висуває на перший план взаємостосунки "людина - людина", а світ стає переважно соціально-етичним. Логіка цивілізаційного процесу спрямована на розвиток людської особистості, підносить цінність людини, що стає все більш включеною не тільки в природні та технологічно-трудові а й соціокультурні процеси. Культура й духовність стають базою цивілізаційного розвитку, гуманізують технологію та спрямовують її до гармонії з природою. Духовне середовище все більше визначатиме соціальний прогрес постіндустріального суспільства. Технологічні та економічні передумови постіндустріального суспільства. Об'єктивним фундаментом зародження й розвитку нової постіндустріальної перспективи стала структурно-технологічна революція, що відбувається наприкінці ХХ ст. Зародження економічних засад постіндустріального суспільства обумовлено різким піднесенням економічного значення інтелекту та знань; масовим впровадженням сучасних інформаційних і ресурсозберігаючих технологій, що радикально знижують енерго, матеріало-, трудові та інші витрати; принципово новою структурою продуктивної діяльності. В постіндустріальній економіці вміння та здібності людини, увесь її інтелектуальний, психофізичний і соціокультурний потенціал, й навіть духовний стан, перетворюються на головний виробничий ресурс. Саме практичне застосування знань в процесі створення високо-технологічної продукції стає основним джерелом додаткової вартості. Таким чином, перетворення знань та здібностей людини на основне джерело багатства робить людину та її високоякісну працю провідним чинником постіндустріальної економіки. Суспільство стає економічно зацікавленим в розвитку людської особистості, яка перетворюється на визначальну економічну цінність й потребує належного піклування і створення комфортних умов, в тому числі сприятливого природного довкілля. Відповідно до нового значення людини, в постіндустріальному суспільстві на перший план виходять соціальні галузі, що забезпечують ефективне відтворення та розвиток людського потенціалу - сфера послуг та відпочинку, освіта та охорона здоров'я, засоби масової інформації тощо. Соціальні інвестиції, тобто вкладення капіталу в людей, стають економічно доцільними й ефективними та значно підвищують якість праці. Постіндустріальна цивілізація здійснює всебічну гуманізацію людського життя, а новітній гуманізм поєднує в собі духовне та прагматичне значення. Водночас, в силу нерівномірного розвитку людства та певної обмеженості ресурсів до реального впровадження її засад на Землі має відношення значно менше ніж один мільярд людей. Нові стосунки з природою. Спроби підпорядкувати природу та її екстенсивна експлуатація породили деградацію навколишнього середовища, а індустріальні технології - глобалізацію наслідків людської діяльності. Екологічні проблеми, разом з іншими глобальними проблемами індустріального суспільства, створили загрозу самому існуванню людства. Сучасна цивілізація, в першу чергу найбільш передові нації, переходить до нової еволюційної фази, яка, зокрема, змінює стосунки між людською спільнотою та природним середовищем. Розуміння небезпеки катастрофічного завершення індустріальної цивілізації на планеті призвело до вироблення та міжнародного поширення концепції "стійкого (регульованого) розвитку", що спрямована на пошук гармонії з природою. Однак, реальна світова політика свідчить про спроби більш розвинених країн перейти до впровадження стратегії "стійкого розвитку" в тому числі за рахунок інших, менш розвинених країн, тобто частково переклавши на них тягар перехідного періоду. В цьому контексті, Україна швидко перетворюється на архаїчно-індустріальний придаток розвинених країн з найбільш забруднюючими довкілля виробництвами. Саме Україна мала б особливо стерегтися такої "перспективи", адже саме на її території відбулася Чорнобильська катастрофа - нижча точка падіння традиційної індустріальної цивілізації з її екстенсивним та антиекологічним розвитком. 2. ГЛОБАЛЬНА ГЕОЕКОНОМІКА СУЧАСНОСТІ Світ добробуту сконцентровано у приблизно 25-30 розвинених країнах, що майже всі є членами елітарного клубу - Організації Економічного Співробітництва та Розвитку. Світ бідності представлений переважно країнами "третього світу", яких кількісно майже на порядок більше. Протягом ХХ століття розрив між світовими економічними центрами та периферією лише невпинно й багатократно зростав. Основою процвітання Заходу та його світового домінування, окрім відносно кращої організації та вищої продуктивності праці, є витончена система глобального економічного апартеїду (окремішнього розвитку) та нерівноправного торгового обміну. Ця система має дві складові: 1) монопольне володіння в масовому масштабі сучасними передовими знаннями та технологіями і, як наслідок, принципова відмінність в структурі та ціні експорту й імпорту; 2) створення штучних торговельних бар'єрів та застосування неринкових методів конкуренції. Монопольна здатність розвинених країн виробляти сучасну високо-технологічну та якісну продукцію дозволяє їм диктувати свої надвисокі ціни, в яких закладений високий рівень життя процвітаючої частки людства. Саме цей ринок і є головною "доходною касою" світової економіки. Ця "інтелектуально-технологічна рента" є основою нерівноправного торгового обміну з країнами "третього світу", що постачає на світовий ринок переважно сировину та прості вироби, пропозиція на які достатньо широка, а ціни легко утримуються на низькому рівні. Відсутність паритету цін по суті еквівалентна додатковій платі, що "глобальне село" сплачує "глобальному місту" за його "інтелектуальну власність". Такий результат цінової структури міжнародної торгівлі ще більш посилюється за рахунок механізмів всілякої підтримки власних високооплачуваних виробників та дискримінації в доступі на свої внутрішні ринки чужих низькооплачуваних. Розвинені країни мають відпрацьовані та ефективні механізми стимулювання власного експорту та жорсткого обмеження імпорту (в першу чергу з країн з дешевою робочою силою та низькою виробничою собівартістю), що здійснюється переважно неринковими методами. Сучасні механізми міжнародної торгівлі сприяють тому, що основні світові багатства концентруються в обмеженій кількості розвинених країн, що дозволяє їм і надалі визначати правила гри та домінувати над рештою світу. Україна має зрозуміти ці існуючі правила та визначитися відносно свого місця в цьому глобальному розкладі. 3. УКРАЇНСЬКІ "РЕФОРМИ": СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ Відмова від власної модернізаційної стратегії. Головне завдання національної влади в умовах, в яких опинилася Україна наприкінці ХХ ст., полягає в тому, щоб виробити та рішуче й послідовно реалізовувати довгострокову стратегію випереджаючої модернізації. Правлячі кола проявили свою нездатність не тільки успішно вирішити задачу мобілізації ресурсів для постіндустріальної модернізації, а й навіть осягнути та сформулювати цю стратегічну перспективу. Натомість, проголошені "ринкові реформи" не мали такої мети й призводили до прискореної руйнації фундаменту будь якої модернізаційної стратегії, глибинного розшарування та атомізації суспільства. Пострадянські країни виявилися заручниками невірного визначення причин наростаючого відставання та кінцевого програшу СРСР в історичному змаганні систем, які були пояснені виключно помилковим політико-економічним устроєм. На підставі цього висновку й був проголошений курс на демократичні й ринкові перетворення як основу для подолання кризи. Влада виявилася неспроможною зрозуміти причини невдач як системну кризу державно-соціалістичної форми індустріальної цивілізації, а також проігнорувала духовний і моральний характер кризи та її структурні й технологічні чинники. Не було враховано й те, що ринкові реформи є лише однією з необхідних, але далеко не достатньою умовою для створення сучасної ефективної економіки. В результаті антимодернізаційної політики та відмови від власної стратегії "постіндустріальної перспективи", Україна втрачає можливість вчасно і адекватно відповідати викликам сучасності, новим геополітичним та економічним реаліям. Неадекватність українських "ринкових реформ". Обмеження глобального завдання трансформації суспільства вузькими рамками "ринкових реформ" є принципово хибним. А їх безсистемне та непослідовне впровадження тим більше не призводить до реструктуризації й технологічного переоснащення економіки, підвищення її ефективності. Головним наслідком є створення виняткових можливостей для збагачення "нових українців" та прискорене безпрецедентне розшарування суспільства, що також супроводжується руйнацією економічного та технологічного потенціалу країни. В умовах, коли значна частина багатства та влади зосереджена в руках кланово-корпоративних структур, держава не бореться з монополізмом, а конкурентне середовище є нерозвиненим, ринкові механізми не виконують регулятивної функції - головної ролі ринку. Реалізація а ні м'яких кейнсіанських, а ні жорстких монетаристських рецептів в економічному середовищі, що не реагує згідно класичних теоретичних постулатів, не можуть вивести і не виводять економіку України з кризи. Натомість, їх впровадження в умовах безсистемності "ринкових реформ" має навіть деструктивні наслідки. Зокрема, штучна фінансова стабілізація призвела до того, що в тенета всеохоплюючої платіжної кризи потрапили навіть ефективні підприємства, невпинно скорочуються внутрішні інвестиції, прискорилося руйнування інвестиційної системи. Так само, економічна політика держави сприяє розриву між низькорентабельним й неплатоспроможним виробничим сектором економіки та високорентабельним торговельно-фінансовим посередництвом, а також катастрофічному розриву між споживанням та накопиченням. Наслідки форсованої відкритості зовнішньому світу. Україна опинилася сам на сам із зовнішнім світом, що побудований на жорстких принципах боротьби за свої інтереси, в складний для себе час - вкрай ослабленою, розгубленою, внутрішньо неконсолідованою та без усякого імунітету до незвичних зовнішніх загроз та спокус. Влада виявилася нездатною проводити зрілу та відповідальну політику, виходячи перш за все з національних інтересів країни, й легко піддалася вирішальному закордонному впливу, не забуваючи при цьому свій корисливий інтерес. Всебічна форсована відкритість в цих умовах мала значні негативні наслідки. Зокрема, внутрішня слабкість та незрілість українського суспільства проявилась в блискавичному поширенні західних стандартів масового споживання, але не стандартів праці та трудової етики. На відміну від радянських часів, сьогоднішнє суспільство припинило продукувати та пропагувати власні позитивні "суспільні мрії", що відповідали б рівню його розвитку й пропонували громадянам реальні перспективи в майбутньому. Відсутність вітчизняних, культивованих суспільством, конструктивних прагнень й позитивних очікувань від майбутнього має також негативний економічний наслідок - підриває основу довгострокових заощаджень та масових внутрішніх інвестицій. Найбільше потерпає молоде покоління, яке опинилося під впливом західної "машини бажань", що наразі формує його життєві інтереси та мрії, не даючи ніяких рецептів та шансів по їх реалізації. Пропаганда чужих, і недосяжних легальним способом, стандартів споживання та моделей життя деморалізує суспільство, викликає потяг до "дурних" грошей, руйнує людські душі. Українське молоде покоління, внаслідок прірви між новими прагненнями та реаліями рідної країни, втрачає позитивні життєві орієнтири та ідеали, а відтак і сенс свого розвитку. Прискорена й непідготовлена інтеграція внутрішнього ринку країн колишнього СРСР як відкритої складової до світового ринку, на якому домінують розвинені країни Заходу та далекосхідні "азійські тигри", що своєчасно здійснили структурну та технологічну модернізацію, також мала значні деструктивні наслідки. Політика Заходу спрямована на захоплення нових ринків збуту, ліквідацію потенційних конкурентів, пошук нових джерел поставки дешевих ресурсів або низькотехнологічної індустріальної продукції екологічно небезпечних виробництв. Україна, що спробувала вийти на світовий ринок не з сировиною чи енергоносіями а промисловою продукцією, зустрілася з проявом до певної міри політики "подвійних стандартів" - відкритий ринок для імпорту західних товарів та різноманітні види обмежень та бар'єрів для українського експорту. За всієї бажаності зовнішньої фінансової допомоги, умови західних донорів переважно містять в собі елементи їх егоїстичного інтересу в країні-реципієнті та ведуть до досить одностороннього потоку товарів та послуг. З точки зору національних інтересів для України є абсолютно неприйнятною вимога Заходу творити свою державність та інтегруватися в світ з "чистого аркушу". Зокрема, відмовившись від передових технологічних досягнень, успадкованих від СРСР, таких як ракетно-космічні та ядерні технології тощо. Тотальна "тінізація" країни. Одним з найнебезпечніших наслідків вульгарних "ринкових реформ" став вибух корупції, широкомасштабна криміналізація суспільства, та всепоглинаючий розвиток тіньової економіки. Продовження такої політики може завершитися формуванням заповідника "дикого суспільства" майже в центрі Європи. Тіньова влада в Україні за своїми ресурсами та можливостями зрівнялась і навіть починає перевищувати легітимну владу, й фактично перетворилася на тіньову структуру усього суспільства. Більш того офіційна влада все більше зростається з тіньовою, своєю діяльністю усіляко підіграє й сприяє їй, а злодійська психологія пустила глибоке коріння в середовищі державних чиновників. Як наслідок, ефективна боротьба з "п'ятою" владою можлива тільки на базі кардинального оздоровлення в першу чергу державної влади. Водночас широкомасштабна тіньова економіка є також захисною реакцією суспільства на пригнічуючий економічний режим. Завдяки деяким секторам тіньової економіки виживає половина населення України, значна частина підприємств, практично увесь дрібний бізнес. Однак, втягування переважної більшості працездатного населення в тіньову економіку створило живий щит з мільйонів простих людей, що надійно прикриває її кримінальне ядро та забезпечує його безкарність. В умовах, коли більшість громадян вимушено пов'язані нелегальними економічними відношеннями, відбувається підрив фундаментального принципу "верховенства права", нищиться віра людей в справедливий порядок на основі закону та правоохоронну функцію держави, а також породжується корозія та розклад самої правоохоронної системи. Формування неоколоніальної політико-економічної структури країни. Ці зміни мали наслідком поступове формування неоколоніальної структури країни та становлення кланово-олігархічного режиму в псевдо-демократичній формі. В економіці Україні домінують постачальники (імпортери) енергоносіїв, виробники сировини та низькотехнологічної продукції для експорту, а також торговці західними споживчими та високотехнологічними товарами. З інтересами цих груп безпосередньо пов'язані інтереси управлінської "партії влади" і компрадорської фінансової еліти, а їх спільно обслуговує державний репресивний апарат. "Тіньовим" супутником такої політико-економічної структури суспільства стає могутня нелегальна "п'ята" влада ("мафія"), що тісно переплітається з державною владою та економічними кланами. Продовження цього хибного курсу не веде Україну навіть в минуле європейського ліберального капіталізму, призводить до прискореної деградації країни та утвердження олігархічного режиму найгіршого латиноамериканського зразка, що потенційно може переродитися на кримінальну диктатуру. Егоїстична політика переможця - країн Заходу - в відношенні до країн колишнього СРСР також сприяє цим негативним процесам та створює нові загрози для цивілізованого світу зовсім поруч з його історичним центром. 4. ПОСТІНДУСТРІАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА УКРАЇНИ Водночас незалежна Україна не має повертатися в "дике" минуле капіталізму, розгубити всі позитивні надбання попередньої системи державного соціалізму, що дорого коштували її народу, щоб згодом безнадійно намагатися наздогнати "поїзд" нового постіндустріального суспільства, від місця в якому ми зараз відмовляємось самі. Тотальна руйнація здобутків попередніх поколінь, обвал економіки до архаїчно-індустріального рівня, корозія моральних принципів суспільства та відмова від духовних цінностей і ідеалів, тотальна екологічна занедбаність довкілля, відкидають українське суспільство на узбіччя цивілізаційного розвитку та підривають нашу стратегічну перспективу. Інтелектуальний та освітній рівень суспільства є значно вищим за рівень "реформ", що здійснюються владою в значній мірі за рекомендаціями, й навіть прямими вказівками, другосортних консультантів з Заходу. Цей широкомасштабний експеримент справедливо сприймається переважною частиною населення України як знущання над народом та здоровим глуздом, а в його широких верствах породжується втома від хаосу та відсутності справедливого порядку. Нав'язане двополюсне протиставлення в масовій свідомості: "комуністична система" - "ринкові реформи" (в їх вульгарно-примітивній формі, що здійснюється зараз), є небезпечним для України. Така штучна двополюсна модель не відповідає широким настроям народу України, що в своїй більшості не хоче повернення назад до казарм комунізму, але й не сприймає шахрайських "реформ" сьогодення. Обидві альтернативи є хибними, не відповідають сучасним тенденціям та засадам розвитку людства й не ведуть до гідного майбутнього, а навпаки в "наше" або "чуже" минуле, час якого вже минув. Вони обидві відкидають Україну на узбіччя цивілізації і призведуть до закріплення за нею статусу другорядної архаїчно-індустріальної країни з низькотехнологічною орієнтацією. Водночас відсутність розвиненого громадянського суспільства європейського типу, або інших зрілих національних традицій суспільної самоорганізації (наприклад, далеко-східного зразка), призводить до того, що наростаюче внутрішнє напруження в країні не перетворюється на позитивні системні реформи, спричиняє процес хаотичної трансформації суспільства. Однак, процес суспільних змін вже "пішов" й зворотного шляху немає, завдання ж справжньої національної еліти полягає в тому, щоб перевести його у цивілізоване сучасне русло з осмисленою стратегічною перспективою для України. Україна ще має потенціал для того, щоб подолати інерційний характер розвитку часів розпаду СРСР і регрес останніх років та здійснити модернізаційний ривок. Для цього реалізація "постіндустріальної перспективи" має перетворитися на загально-національну стратегію. Така глобальна мета також вимагає формування стратегічно мислячої, суспільно відповідальної еліти та вивільнення тих суспільних сил, що здатні тривалий час здійснювати модернізацію як свій фундаментальний інтерес. Завданням-максимум для України є випереджаюча модернізація спрямована до рубежів, не досягнутих ще ніким, й до яких сьогодні просуваються провідні країни світу. ІІ. СТРАТЕГІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ 1. ГЕОПОЛІТИЧНО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ Європа як духовна цивілізація історично розвинулася у трьох дещо відмінних формах: власне європейській (Західна та Центральна Європа), євразійській (Росія) та північно-американській (США та Канада). Європейська цивілізація, будучи духовно єдиною на усіх трьох континентах та внутрішньо переплетеною, в різних географічних умовах та історичних обставинах набула різних культурно-ідеологічних форм. Різні її гілки - індивідуалістична американська, ліберальна західноєвропейська, консервативно-колективістська (общинна) російська - мають певні особливості, механічне перенесення яких в реалії одна одної неможливі або можуть нашкодити. Водночас, протягом віків їх розвиток відбувався в спільному руслі та в єдиній системі понять. Україна історично сформувалася та розвивалася на стику світів та комунікацій: "варяг та греків", Європи та Азії, землеробів та "дикого поля", православ'я та католицької віри й протестантизму, християнського та мусульманського світів, Заходу та Росії. Історія України - це історія змін домінуючих зовнішніх впливів та розвиток запозиченого ззовні у національному контексті, що породжувало як національні загрози так і здобутки. Сучасна перспектива України (в геополітичному вимірі) як складової Європейської цивілізації - це перехрестя та рівномірний вплив різних її гілок, природний синтез їх духовних цінностей. Нерозуміння цього факту може призвести до розшматування України на частини, вміле ж використання - до розквіту і перетворення на світову потугу. Специфіка України у близькості до її історичної традиції та вкоріненні в національний характер базових засад усіх трьох гілок європейської цивілізації: західноєвропейського лібералізму, російського колективізму й американського індивідуалізму (наслідок тривалого освоєння Дикого поля та козаччини, аналогічний впливу просування на Дикий Захід в історії США). Поєднання тісного співробітництва в усіх сферах з найбільшою світовою потугою - США (враховуючи її величезний технологічний, інформаційний, фінансовий та економічний потенціал), з політичною та культурною традицією старої Європи, а також з економічною співпрацею з Росією (з її сировинними ресурсами та ринками), дає Україні історичний шанс. Процес консолідації загально-європейської цивілізації є в інтересах України. Водночас, Україна не може відмежуватися від сусіднього до неї мусульманського світу та забути про своє центральне місце в прадавньому індоєвропейському ареалі. Це визначає потребу в багатовекторних геополітичній орієнтації та духовному розвитку України, що забезпечуватимуть їй роль міжцивілізаційного "мосту" радше ніж "порубіжжя". 2. ДУХОВНА ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ Духовний світ людини не терпить порожнечі, а його занепад породжує занепад усього життя суспільства. Після краху комуністичної ідеології й спровокованої духовної кризи та хаосу Україна в першу чергу потребує нових світоглядних орієнтирів. Для цього потрібна нова світоглядна парадигма, що поєднувала би історичну традицію та сучасну перспективу. Мобілізаційна спроможність українського суспільства для реалізації стратегії модернізації фундаментально залежить від його духовного стану. Досвід людства свідчить, що духовні цінності та суспільна мораль, зокрема трудова етика є надзвичайно важливими чинниками економічного розвитку. Саме протестантська християнська етика забезпечила культурно-ідеологічні засади для європейського ліберального капіталізму, а конфуціанська духовність і традиція стали базою економічного чуда "далекосхідних тигрів" кінця ХХ ст. З урахуванням історичних традицій, національного характеру, менталітету українського народу сучасна система цінностей могла би грунтуватися на ідеології "солідарного індивідуалізму" як поєднанні поваги до індивідуальних прав, свобод та ініціативи з суспільною солідарністю та колективізмом вільних громадян. Ідеали "вільного товариства" є природними для історії України і, водночас, синтезом цінностей трьох різних гілок європейської цивілізації. Духовна сила нації також пов'язана з відновленням християнської моралі разом з трудовою етикою, що є необхідною умовою добробуту й економічного розквіту. Суспільна етика добробуту та багатства, що завдячують талантові й чесній та сумлінній праці, має заступити діючій настанові на збагачення за будь-яку ціну та потягу до "ловіння рибки в каламутній воді". Прагматичний розрахунок та моральний імператив - дві невід'ємні складові сучасної системи цінностей, а світогляд, що будується на твердих моральних принципах є безальтернативною умовою модернізації. Розширення духовних та інтелектуальних горизонтів сприятиме подоланню елементів плебейськості та провінційності в українській ментальності, дозволить українській нації збагатити себе, європейську й світову цивілізацію сучасними висококультурними виявами своєї духовності. 3. ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА ТА ТВОРЕННЯ МОДЕРНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ НАЦІЇ Поєднання спадщини трьох видатних періодів в історії українського народу - духовного розвитку часів Київської Русі, демократичних здобутків козацької доби та індустріально-технологічних і соціальних надбань радянського періоду містить величезний консолідуючий потенціал. Синтез позитивів національної історичної спадщини з новітніми тенденціями розвитку сучасного світу відкриває для народу України нові перспективи. Водночас створення в Україні модерної європейської нації вимагає подолання психологічної інерції тимчасової та штучної історичної спільноти під назвою "радянський народ". Глибокі залишки радянської ментальності та самоідентифікації в психології значної маси людей в Україні породжують настрої радянського націонал-соціалізму та ксенофобії щодо Європи, стримують національну консолідацію на нових перспективних засадах. Реалізація в Україні загальнолюдського принципу розвитку людських спільнот в рамках незалежних національних держав створила передумови для нової самоідентифікації її громадян, які мають знайти своє місце в світі. Позитивна національна ідея, що спрямована в майбутнє та дає гідну перспективу для всіх громадян України, є фундаментом для їх об'єднання та самоусвідомлення єдиною нацією зі спільною метою. Позитивний громадянський (не етнічний) націоналізм має стати елементом доктрини модернізації й необхідним етапом на шляху до товариства високорозвинених націй. Це означає, що на певний час ми, громадяни України, маємо сконцентрувати свою увагу передусім на самих собі та своїх внутрішніх проблемах. Лише тоді ми будемо цікаві зовнішньому світу й нас сприйматимуть на рівних, якщо знайдемо власні сили для консолідації та самостійного й прискореного розвитку. 4. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗБУДОВА ВЛАСНЕ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Модернізаційна стратегія для України вимагає формування та розбудови в першу чергу власне українського Суспільства (а не тільки і не стільки Держави) як самостійного суб'єкту людської цивілізації. Саме зріле й структуроване національне суспільство є головною запорукою незалежної державності будь-якого народу. З огляду на європейську належність України, воно має розвиватися на засадах "громадянського суспільства" та вертикальної мобільності, на відміну від жорсткої ієрархічно-сімейної традиції країн Далекого Сходу. Суспільна самоорганізація й структурування на сучасній основі вимагають формування нової національної еліти - інтелектуальної, політичної, управлінської та господарської, здатної ефективно контролювати національні ресурси, включити їх у світові процеси та нарощувати їх. Правляча псевдоеліта не має належної культури та інтелектуальної підготовки, глибоко не орієнтується в суті суспільних процесів, що відбувається в Україні, та не може надати їм необхідної спрямованості й темпу. На зміну правлячій пострадянській номенклатурі, що приватизувала державу та її багатства й перетворюється на олігархію, має прийти нова еліта, головним капіталом якої є знання в широку розумінні, володіння сучасними технологіями мислення та професійної діяльності. При всій трагічності ситуації в пострадянських країнах, вони поки що зберегли головний ресурс - "людський капітал", відсутність якого є головною проблемою "третього світу" та перешкодою його розвитку. Україна потребує революції в управлінні державою та виробництвом, для чого на чільні позиції в суспільстві має прийти "інноватор" - інтелектуал, політик чи державний службовець, крупний підприємець чи менеджер. Безумовно, важливою складовою процесу зміни еліт буде інкорпорація до нової еліти передової частини існуючої номенклатури та її залучення до вирішення глобальних завдань, що стоять перед Україною. Створення передумов для прискореного формування потужного середнього класу є також однією з стратегічних цілей. В сучасному суспільстві в основі середнього класу є не власник малого бізнесу чи дрібний торговець, а в першу чергу високо-кваліфікований працівник, знавець своєї справи, що володіє знаннями, навичками та умінням. Майбутній середній клас України складуть мільйони компетентних професіоналів незалежно від сфери діяльності: приватного чи державного сектору, бізнесу чи бюджетної сфери - дрібний підприємець та інженер, лікар та викладач, висококваліфікований робітник тощо. Водночас існуюча загроза суспільного хаосу має прискорити процес формування сильної та ефективної державної влади, здатної захистити своїх громадян та національні інтереси країни, але прозорої та відкритої для суспільного контролю. Держава має в першу чергу забезпечувати права своїх громадян, а нові засади її адміністративної та структурної побудови забезпечити максимальне зменшення корумпованості та клановості. 5. ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ЯК ПРОВІДНИЙ ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ Велика індустрія, гордість радянського народу, в своїй значній частині перетворилася на тягар української економіки, а її консервація означає відкидання України на узбіччя світової цивілізації. Стратегія модернізації передбачає подолання спадщини архаїчного індустріалізму в українській економіці, її глибинну структурну реформу та технологічне переоснащення. Тому існує нагальна потреба в певній "де-індустріалізації" України, але такій що веде не назад а вперед до нової якості. Це, зокрема, означає згортання старих архаїчних індустріальних виробництв, що нераціонально витрачають дорогі сировинні ресурси, забруднюють довкілля і є економічно збитковими для країни. Натомість - розгортання й всіляка підтримка нових сучасних виробництв, докорінне переобладнання існуючих заводів та будівництво нових. Акцент має бути зроблений на виробництво дорогої на світових ринках продукції глибокого рівня переробки з мінімальними енерго- та ресурсовитратами в вартості кінцевого продукту. Пріоритетним стратегічним завданням держави має стати стимулювання та підтримка інноваційного процесу, розвиток високих, а також орієнтованих на споживача технологій. Україна ще не до кінця розгубила головного - фахівців та високоосвічений персонал, а нерозвиненість та незавершеність існуючої інфраструктури дозволяє впроваджувати найсучасніші технологічні та організаційні рішення. Фундаментальним питанням для України є зменшення індустріального навантаження на природу, прискорене впровадження ресурсо-, в особливості енергозберігаючих, технологій. Визначальний характер в сучасному світі набуває розвиток інформаційних та телекомунікаційних технологій. Принциповою стратегічною перспективою є формування в Україні відкритого інформаційного суспільства, інтеграція до світового інформаційного простору. Разом з тим впровадження надбань всесвітньої інформаційної революції має супроводжуватися збереженням національних рис, традицій та самоідентичності українського суспільства, що цілком відповідатиме загальносвітовій тенденції. 6. МОДЕРНІЗАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ В економічній сфері модернізаційна стратегія базується на засадах раціонального поєднання ринкових регуляторів й вільної добросовісної конкуренції зі стратегічним державним регулюванням, збалансованості економічної ефективності зі справедливим розподілом прибутку, балансу капіталу та праці. Радикальна реформа української економіки має вирішити два фундаментальні завдання - (і) здійснити постіндустріальний структурно-технологічний ривок, та (іі) значно підвищити ефективність економіки. В умовах сучасної України це обумовлює на найближчу перспективу необхідність існування двосекторної економіки: сектору стратегічних виробництв з переважаючим впливом та роллю держави, і сектору вільного ринку, свободи конкуренції й підприємницької ініціативи. Постіндустріальний структурно-технологічний ривок. Перша задача вимагає активного державного сприяння великим високотехнологічним підприємствам - флагманам постіндустріального прориву, її реалізація повинна стати одним з найбільших державних пріоритетів. Відповідно, Україні необхідна потужна державна інвестиційна політика. В її основі має бути поєднання виробництва та фінансів, однонаправленість промислової та грошово-фінансової політики держави. Метою цієї політики повинна стати мобілізація внутрішніх ресурсів й залучення зовнішніх інвестицій з подальшим їх спрямуванням на реструктуризацію і технологічне оновлення промисловості, інноваційне інвестування, розвиток сучасної постіндустріальної інфраструктури. В Україні є необхідним відновлення та збереження протягом тривалого часу централізованого перерозподілу коштів, а також цільових державних капіталовкладень, до стратегічних галузей та перспективних сучасних виробництв згідно з чітко визначеними пріоритетами. Політика "пріоритетних виробництв" та "інноваційних інвестицій" на першому етапі має базуватися на комплексі державних заходів таких як довгострокові преференційні кредити централізованого "фонду реконструкції", прямі державні інвестиції, примусове спрямування частки інвестиційних ресурсів банків, відповідне пільгове оподаткування та амортизаційна політика тощо. Водночас в умовах обмежених можливостей державних ресурсів та важелів, паралельно до їх застосування, інвестиційна політика повинна бути спрямована на залучення приватних внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Для цього має бути рішуче змінено економічне середовище в країні, розвиватися відповідна інфраструктура та створені сприятливі умови для потенційних інвесторів в українську економіку. Мобілізації приватних фінансових ресурсів та їх концентрації саме на структурно-технологічному прориві та інноваційному інвестуванні сприятиме створення крупних фінансово-промислових груп та налагодження їх зв'язків з масивом малих та середніх підприємств. Україні вкрай необхідні великі конкурентоспроможні на світовому ринку корпорації, в тому числі транснаціональні, що підтримувалися б вітчизняним урядом, і в цьому також полягає позитивна економічна діяльність держави. Радикальне підвищення ефективності економіки. Вирішення другого фундаментального завдання - значного підвищення ефективності економіки - вимагає надати свободу й простір для підприємливих та сміливих; створити реальне конкурентне середовище там, де це можливо і необхідно; здійснити демонополізацію економіки та жорсткий контроль за природними монополіями. Держава має служити простим платникам податків, а не олігархічним бізнесовим структурам й монополістам, захищати свободу чесної конкуренції, всіляко розвивати малий та середній бізнес, знизити податки та навчитися розумно витрачати суспільні кошти. Формальна "боротьба" офіційної влади з тіньовою, що не супроводжується продуманими заходами по виведенню української економіки з тіні, призводить лише до протилежних наслідків. Необхідна радикальна зміна економічної політики, дерегуляція ринкового сектора, а також союз з некримінальною частиною тіньової економіки. Важливою соціально-економічною потребою є підвищення частки зарплати у валовому внутрішньому продукті України, що дозволить підвищити платоспроможний внутрішній ринок - основу виробництва, та заощадження населення - важливий інвестиційний ресурс. Тотальна бідність народу є економічно надзвичайно деструктивною. Крім того, збільшення доходів громадян та підприємств, що працюють на внутрішнього споживача, призведуть до зростання політичного впливу народу та зменшення влади олігархічних кланів. 7. ВХІД ДО СВІТОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА РОЗПОДІЛУ ПРАЦІ Рівноправність в світовому розподілі праці та світовій торгівлі визначається в першу чергу доступом України до світових ринків збуту промислової й, особливо, високо-технологічної продукції. Фундаментальне значення має геоекономічний підхід до розвитку економіки - стратегія входження України до світових виробничих центрів, тобто прориву до світової "доходної каси". В цій сфері також визначальною є роль держави, а реалізація цієї стратегії - одним з найважливіших завдань державної зовнішньої політики. Україна також має прагнути ефективного співробітництва з іноземними корпораціями та капіталом в галузі розробки та практичного застосування високих технологій. Одним з головних пріоритетів держави в її міжнародній діяльності має бути максимальне сприяння інноваційному розвитку України, а головним критерієм доцільності іноземних інвестицій - модернізація технологій та впровадження ефективного менеджменту на українських підприємствах.
|
