Загальновiдомо, що не iснує у свiтi держави, в якiй взагалi не порушуються анiякi права громадян. Протягом життя особа вступає у правовiдносини з вiдповiдними державними органами, їх посадовими особами, тобто з державною владою. Звiсно, жодний громадянин не застрахований вiд помилок влади, а iнодi i свавiлля. Для поновлення порушених прав iснує декiлька законних i незаконних засобiв. "Останньою iнстанцiєю" серед законних засобiв поновлення порушених прав є суд, який здiйснює правосуддя.
Якщо Ви вважаєте, що будь-яке Ваше законне право порушено представником влади, i Ви бажаєте поновити його законним шляхом, то цей iнформацiйно-консультативний порадник, на думку авторiв, стане Вам у нагодi.
1. Чи гарантовано в Українi право громадянина на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб?
За статтею 55 Конституцiї України, згiдно з якою права i свободи людини i громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб. Тут, варто нагадати, що закрiпленi у роздiлi II Конституцiї права та свободи людини i громадянина не є вичерпними, бо вони передбачаються також i iншими законами. А оскiльки норми Конституцiї України є нормами прямої дiї, то звернення до суду для захисту конституцiйних прав i свобод людини i громадянина безпосередньо на пiдставi Конституцiї України гарантується (див. статтю 8 Конституцiї).

2. Що таке органи державної влади, органи мiсцевого самоврядування, посадовi та службовi особи?

Перш за все слiд мати на увазi, що за законодавством України пiд поняттям органи державної влади розумiються вiдповiднi державнi органи, якi уповноваженi законом на здiйснення владних повноважень (стаття 19, 120 Конституцiї України тощо). Органами мiсцевого самоврядування є власне мiсцевi ради та їх виконавчi органи (частини 3 i 4 статтi 140 Конституцiї). Повноваження цих органiв здiйснюються вiдповiдними посадовими та службовими особами, якi зобов'язанi дiяти в межах наданих їм законом повноважень чи покладених на них актами законодаства службових обов'язкiв.
Варто зазначити також, що названими органами можуть утворюватися в установленому порядку пiдприємства, установи та органiзацiї, на яких працюють вiдповiднi посадовi та службовi особи. У зв'язку з цим, у вiдповiдях на наступнi питання буде розкрито також i можливiсть оскарження рiшень, дiй чи бездiяльностi керiвникiв пiдприємств, установ та органiзацiй, iнших посадових i службових осiб.

3. Як громадянин може реалiзувати гарантоване Конституцiєю право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб?

Процесуальне законодавство України передбачає для громадян (громадян України, iноземцiв та осiб без громадянства) умовно кажучи "звичайний" та "спецiальний" порядок судового оскарження рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб тощо. Принагiдно зазначити, що в обох випадках громадянин оскаржує наслiдки адмiнiстративно-правових вiдносин, у яких вiн був учасником, а точнiше об'єктом, а iнколи i "жертвою" адмiнiстративного (управлiнського) впливу. Тобто зазначенi види судового оскарження не є позовним провадженням у справах, що виникають iз цивiльних правовiдносин.
При цьому варто пам'ятати, що закони та iншi правовi акти Верховної Ради України, акти Президента та Кабiнету Мiнiстрiв України, правовi акти Верховної Ради Автономної Республiки Крим не можуть оскаржуватися до суду а нi в звичайному, не в спецiальному порядку, оскiльки виключно Конституцiйний Суд України може здiйснювати їх перевiрку на вiдповiднiсть Конституцiї України(стаття 150 Конституцiї України).
Крiм того, у "звичайному" порядку не можуть оскаржуватися акти, що стосуються забезпечення обороноздатностi держави, державної безпеки, зовнiшньополiтичної дiяльностi держави, збереження державної, вiйськової i службової таємницi; акти i дiї службових осiб органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено iнший порядок оскарження; акти i дiї об'єднань громадян, якi вiдповiдно до закону, статуту (положення) належать до їх внутрiорганiзацiйної дiяльностi або їх виключної компетенцiї (стаття 248-3 Цивiльного процесуального кодексу).

4. Що може оскаржуватися громадянином до суду у "звичайному" порядку?

За статтею 236 Цивiльного процесуального кодексу України(далi ЦПК) суд розглядає справи:
- по скаргах на неправильностi в списках виборцiв та в списках громадян, якi мають право брати участь у референдумi;
- по скаргах на рiшення i дiї територiальної, окружної (територiальної) виборчої комiсiї по виборах депутатiв i голiв сiльських, селищних, районних, мiських, районних у мiстах, обласних Рад та заявах про скасування рiшення виборчої комiсiї про реєстрацiю кандидата;
- по скаргах на рiшення i дiї Центральної та окружної виборчих комiсiй по виборах Президента України та заявах про скасування рiшення Центральної виборчої комiсiї;
- по заявах про скасування рiшення окружної виборчої комiсiї про реєстрацiю кандидата в народнi депутати України;
- по скаргах на рiшення i дiї Центральної виборчої комiсiї;
- по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разi невиконання ним вимог щодо несумiсництва депутатської дiяльностi з iншими видами дiяльностi;
- по скаргах на дiї органiв i службових осiб у зв'язку з накладенням адмiнiстративних стягнень;
- по скаргах громадян на рiшення, дiї або бездiяльнiсть державних органiв, юридичних чи службових осiб у сферi управлiнської дiяльностi;
- по скаргах на рiшення, прийнятi вiдносно релiгiйних органiзацiй;
- за заявами прокурора про визнання правового акта незаконним;
- про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сiльського населення i державному обов'язковому страхуванню.
Суд розглядає й iншi справи, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, вiднесенi законом до компетенцiї судiв.
Iз всiєї сукупностi перелiчених справ найбiльша їх кiлькiсть виникає за скаргами громадян на рiшення, дiї або бездiяльнiсть державних органiв, юридичних чи службових осiб у сферi управлiнської дiяльностi.
5. Як громадяниновi оскаржити рiшення, дiї або бездiяльнiсть державних органiв, юридичних чи службових осiб у сферi управлiнської дiяльностi?
Цим питанням присвячено Главу 31-А ЦПК.
Так, за його статтею 248-1    громадянин (слiд розумiти громадян України, iноземцiв та осiб без громадянства) має право звернутися до суду (вiйськовослужбовець - до вiйськового суду) зi скаргою, якщо вважає, що рiшенням, дiєю або бездiяльнiстю державного органу, юридичної або службової особи пiд час здiйснення ними управлiнських функцiй порушено його права чи свободи. При цьому скаргу в суд може бути подано громадянином, його представником або на прохання громадянина - уповноваженим представником громадської органiзацiї, трудового колективу.
До зазначених вище суб'єктiв, рiшення, дiї або бездiяльнiсть яких може бути оскаржено до суду (далi - суб'єкти оскарження), належать: органи виконавчої влади та їх службовi особи; органи мiсцевого самоврядування та їх службовi особи; керiвники установ, органiзацiй, пiдприємств i їх об'єднань незалежно вiд форм власностi; керiвнi органи i керiвники об'єднань громадян, а також службовi особи, якi виконують органiзацiйно-розпорядчi, адмiнiстративно-господарськi обов'язки або виконують такi обов'язки за спецiальними повноваженнями.
Слiд мати на увазi, що предметом судового оскарження за статтею 248-2 ЦПК можуть бути як колегiальнi, так i одноособовi рiшення, дiї або бездiяльнiсть суб'єктiв оскарження, акти нормативного чи iндивiдуального характеру, у зв'язку з якими громадянин вважає, що:
порушено або порушуються його права чи свободи;
створено або створюються перепони для реалiзацiї ним своїх конституцiйних прав чи свобод або що вжитi заходи щодо реалiзацiї його прав є недостатнiми;
покладено на нього обов'язки, не передбаченi законодавством або передбаченi законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких цi обов'язки повиннi покладатися, або що вони покладенi не уповноваженими на це особою чи органом;
його притягнено до вiдповiдальностi, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за вiдсутнiстю передбачених законом пiдстав, або неправомочною службовою особою чи органом.
Отже, право на звернення зi скаргою до суду на пiдставi статтi 55 Конституцiї України та статтi 248-1 ЦПК мають лише фiзичнi особи, якi вважають, що суб'єктом оскарження порушено їх особистi права i свободи.
Вiдповiдно ж до статтi 26 Конституцiї України iноземцi та особи без громадянства, що перебувають в країнi на законних пiдставах (iмiгранти, особи, якi в нiй працюють, прибули на її територiю в установленому порядку на певний час тощо), мають таке саме право на подання скарг, як i громадяни України, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами, учасницею яких вона є.
Вiйськовослужбовцi вiдповiдно до частини першої статтi 248-1 ЦПК i статтi 5 Закону "Про соцiальний i правовий захист вiйськовослужбовцiв та членiв їх сiмей" вправi оскаржити рiшення, дiї чи бездiяльнiсть вiйськових посадових осiб i органiв вiйськового управлiння, якi порушили їх права або свободи, до вiйськового суду з додержанням правил пiдсудностi, передбачених частинами другою та третьою статтi 123 ЦПК. Виходячи зi змiсту цих норм до вiйськового суду можуть бути оскарженi також рiшення, дiї чи бездiяльнiсть осiб, якi не перебувають на вiйськовiй службi, але за посадою, яку вони займають в органах вiйськового управлiння, уповноваженi приймати рiшення щодо прав i свобод вiйськовослужбовцiв. Громадяни, звiльненi з вiйськової служби, вправi оскаржити рiшення, дiї чи бездiяльнiсть вiйськових посадових осiб i органiв вiйськового управлiння, якi порушили їх права i свободи пiд час проходження ними вiйськової служби, до районного (мiського) або до вiйськового суду на свiй розсуд.
Неправомiрнi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть щодо вiйськовослужбовцiв iнших суб'єктiв оскарження за загальними правилами частини другої статтi 248-4 ЦПК оскаржуються до районного (мiського) суду за мiсцезнаходженням суб'єкта оскарження.

Так, наприклад, до суду можуть бути оскарженi: вiдмова в оформленнi паспорта для виїзду за кордон чи в продовженнi термiну його дiї або тимчасова затримка паспорта чи його вилучення; вiдмова в реєстрацiї акта громадянського стану; рiшення мiсцевих органiв виконавчої влади або органiв мiсцевого самоврядування про введення не передбачених законом податкiв, зборiв, iнших обов'язкових платежiв або про встановлення обмежень на вивiз товарiв за межi адмiнiстративно-територiальної одиницi тощо.
Змiст же скарги, яка викладається у довiльнiй формi з додержанням загальних вимог статей 137 i 138 ЦПК, цiлком залежить вiд конкретних обставин. З урахуванням особливостей порядку розгляду цих скарг, передбачених статтями 248-1 - 248-4 ЦПК, у них, зокрема, повинно бути зазначено, чиї та якi саме рiшення, дiї чи бездiяльнiсть оскаржуються, якi конкретно права i свободи порушено, наведено правове обгрунтування останнiх та запропоновано шляхи їх поновлення, а також вказано, чи подавалася така сама скарга вищестоящому в порядку пiдлеглостi органу або посадовiй особi, яку й коли вiдповiдь отримано. До скарг, що не вiдповiдають зазначеним вимогам, суддя може застосувати правила статтi 139 ЦПК.

Зразок скарги на неправомiрнi дiї службових осiб, що ущемляють права громадян

До Залiзничного районного суду м.Києва
Михайленка Олексiя Павловича,
який мешкає за адресою
вiдповiдач: начальник Залiзничного
РУ ГУ МВС України
в м. Києвi Павлюк С.П, адреса...

Скарга
15 сiчня 1995 р. начальник Залiзничного РУ ГУ МВС України у м, Києвi Павлюк С.П. вiдмовив менi у видачi дозволу на придбання i зберiгання мисливської рушницi.
Дiї начальника районного управлiння Головного управлiння МВС України у м. Києвi вважаю неправомiрними, позаяк я подав усi документи, необхiднi для видачi дозволу на придбання i зберiгання мисливської рушницi, забезпечив умови для її зберiгання; будь-якi обставини, що перешкоджають безпечному користуванню та поводженню зi зброєю вiдсутнi.
25 сiчня 1995 р. я звернувся зi скаргою на цi дiї до Головного управлiння МВС України у м. Києвi, але вiдповiдi у встановлений термiн не одержав.
На пiдставi статтi 248-I ЦПК України,
Прошу:
1. Зобов'язати начальника Залiзничного РУ ГУ МВС України у м. Києвi усунути допущене порушення мого права i видати менi дозвiл на придбання i зберiгання мисливської рушницi.
2. У порядку пiдготовки справи до слухання витребувати матерiали по моїй скарзi вiд Головного управлiння МВС України у м. Києвi.
Додаток:
1. Письмова вiдмова.
2. Письмовi докази неправомiрностi дiй службової особи.
3. Копiя скарги.
4. Квитанцiя про сплату державного мита.

1 лютого 1998 року Пiдпис

    6. Що потрiбно пам'ятати при поданнi скарги на рiшення, дiї або бездiяльнiсть державних органiв, юридичних чи службових осiб у сферi управлiнської дiяльностi?

Справи за скаргами на неправомiрнi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть суб'єктiв оскарження, в яких одночасно пред'явлено вимоги про стягнення заподiяної цими рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю матерiальної чи моральної шкоди (стаття 56 Конституцiї України, стаття 25 Закону "Про звернення громадян"), розглядаються в порядку позовного провадження. У зв'язку з цим, згiдно з вимогами частини 7 статтi 248-6 ЦПК суд, встановивши при розглядi скарги наявнiсть спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду, у зв'язку з чим провадження у справi закiнчується. У разi ж з'ясування цих обставин при поданнi скарги суддя вiдмовляє в її прийняттi й роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних пiдставах, оскiльки провадження в порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК, не може бути розпочате. Про питання пред'явлення позову щодо стягнення заподiяної рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб матерiальної чи моральної шкоди йтиметься далi у вiдповiдях на питання пiд пунктами 10 та 11.
При поданнi скарги варто усвiдомлювати те, що суб'єкти оскарження несуть вiдповiдальнiсть за невиконання лише тих обов'язкiв, якi були на них покладено законодавчими або iншими нормативними актами.
Вiдповiдно до статтi 248-4 ЦПК скаргу може бути подано за власним розсудом громадянина безпосередньо до суду або до суду пiсля оскарження до органу, службової особи вищого рiвня по вiдношенню до того органу, службової особи, що постановили рiшення чи здiйснили дiї або допустили бездiяльнiсть. Виходячи з положень статтi 55 Конституцiї України, правила, передбаченi частиною 1 статтi 16 Закону "Про звернення громадян" щодо подачi скарги на дiї чи рiшення суб'єкта оскарження вищому в порядку пiдлеглостi органу або посадовiй особi не позбавляють громадянина права одразу звернутися безпосередньо до суду. Як правило, громадяни усвiдомлюючи фактор "вiдомчої зацiкавленностi" вищестоячих органiв у розглядi скарги, звертаються одразу до суду. При цьому, скарга подається до суду за мiсцезнаходженням суб'єкта оскарження. З моменту подання скарги до суду зупиняється виконання оскарженого акта. У зв'язку з цим, суд повiдомляє державний орган, юридичну чи службову особу про подання скарги не пiзнiше наступного дня пiсля її прийняття.
Згiдно зi статею 248-5 ЦПК скарга подається до суду у двомiсячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дiзнався або повинен був дiзнатися про порушення його прав чи свобод, i в мiсячний строк з дня одержання ним письмової вiдповiдi про вiдмову в задоволеннi скарги органом або службовою особою вищого рiвня щодо того органу чи службової особи, якi постановили рiшення, вчинили дiї, допустили бездiяльнiсть, або з дня закiнчення мiсячного строку пiсля подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової вiдповiдi.
Пропуск цього строку не є пiдставою для вiдмови у прийняттi скарги, оскiльки вiн може бути поновлений судом за наявностi поважних причин.
Оскiльки двомiсячний i мiсячний строки на звернення зi скаргою до суду встановлено законодавством про цивiльне судочинство (стаття 248-5 ЦПК), вони є процесуальними строками i на них поширюються правила статтi 85 ЦПК. Тому скарга, подана пiсля закiнчення вiдповiдного строку, залишається без розгляду, якщо суд за клопотанням заявника не знайде пiдстав для його поновлення.
Подання скарги до суду оплачується державним митом у розмiрi, встановленому законом (зараз цей розмiр вiдповiдно до Декрету Кабiнету Мiнiстрiв України "Про Державне мито" вiд 21 сiчня 1993 року складає - 0,05 неоподаткованого мiнiмуму доходiв громадян, тобто 85 копiйок).
   
7. Порядок розгляду скарги судом та можливi наслiдки такого розгляду.

Вiдповiдно до статтi 237 ЦПК розгляд справ за скаргами громадян на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть суб'єктiв оскарження провадиться за загальними правилами цивiльного судочинства, з винятками i доповненнями, передбаченими главою 31-А ЦПК. Тому в цих справах мають застосовуватися строки пiдготовки справ до судового розгляду, встановленi статтi 146 ЦПК.
Пiсля прийняття скарги i проведення пiдготовки до судового розгляду справа згiдно зi статтею 124-1, частиною 2 статтi 237, статтею 248-6 ЦПК розглядається суддею одноособово в десятиденний строк у вiдкритому судовому засiданнi з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) i службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рiшення, дiї або бездiяльнiсть яких оскаржуються.     Якщо заявник або службова особа не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто з участю їх представникiв. Неявка в судове засiдання з неповажних причин осiб, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, або їх представникiв не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов'язковою.
У судовому засiданнi можуть брати участь представники громадських органiзацiй i трудових колективiв.
Вiдмова представника громадської органiзацiї чи трудового колективу вiд скарги, поданої ними за проханням заявника, не є пiдставою для закриття провадження у справi, якщо заявник вимагає розгляду скарги по сутi.
Якщо суд встановить, що особа, рiшення чи дiя якої оскаржуються, не працює на попереднiй посадi, вiн залучає до участi в справi службову особу, до компетенцiї якої входить вирiшення питання про усунення порушення прав i свобод заявника.
Якщо при розглядi скарги буде встановлено, що державний орган чи юридична особа, рiшення чи дiї якого оскаржуються, припинив свою дiяльнiсть, суд залучає до участi у справi його правонаступника, а за його вiдсутностi - орган, до компетенцiї якого входить вирiшення питання про усунення порушення прав i свобод заявника (стаття 248-6 ЦПК).
За результатами розгляду скарги суд постановляє рiшення.
Встановивши при розглядi справи обгрунтованiсть доводiв скарги, суд своїм рiшенням визнає оскаржуванi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть неправомiрними й одночасно визначає, яким шляхом мають бути поновленi права чи свободи. При цьому вiн зазначає, якi норми права порушенi та якi конкретно дiї повиннi бути вчиненi, наприклад:
а) у разi необгрунтованої вiдмови в реєстрацiї автотранспортного засобу - зобов'язує посадову особу державтоiнспекцiї зареєструвати транспортний засiб за заявником;
б) при необгрунтованiй вiдмовi в реєстрацiї акта громадянського стану - зобов'язує посадову особу органу РАГС провести вiдповiдну реєстрацiю;
в) встановивши неправомiрнiсть рiшення мiсцевих органiв державної виконавчої влади або органiв мiсцевого самоврядування про введення не передбачених законом податкiв i зборiв, зобов'язує вiдповiдний орган усунути допущенi порушення.
Якщо оскаржуванi рiшення, дiї було вчинено вiдповiдно до закону, в межах повноважень державного органу, юридичної або службової особи i права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рiшення про вiдмову в задоволеннi скарги.
    При задоволеннi скарги суд може допустити негайне виконання рiшення.
    Рiшення суду по справi може бути оскаржено (стаття 248-7
ЦПК).
    Витрати ж, пов'язанi з розглядом скарги, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язанi з поїздками, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рiшення про вiдмову у задоволеннi його скарги, або на державний орган, юридичну чи службову особу, якщо було постановлено рiшення про задоволення скарги заявника (стаття 248-8 ЦПК).
    Вiдповiдно до статтi 248-9 ЦПК рiшення суду по скарзi надсилається не пiзнiше десяти днiв пiсля набрання ним законної сили вiдповiдному державному органу, юридичнiй чи службовiй особi для виконання, а також заявнику.
    Про виконання рiшення державний орган, юридична чи службова особа повiдомляє суд i заявника не пiзнiше нiж у мiсячний строк з дня одержання рiшення суду.
    У разi невиконання рiшення по справi державним органом, юридичною чи службовою особою у визначений строк виннi в цьому особи несуть вiдповiдальнiсть згiдно зi статтею 417 ЦПК.     Навмисне невиконання службовою особою рiшення суду або перешкодження його виконанню тягнуть за собою кримiнальну вiдповiдальнiсть згiдно зi статтею 176-4 Кримiнального кодексу України (стаття 248-10 ЦПК).

8. Як оскаржити дiї органiв i службових осiб у зв'язку з
накладенням адмiнiстративних стягнень?

    Взагалi питанням оскарження дiй органiв i службових осiб у зв'язку з накладенням адмiнiстративних стягнень присвячено главу 31 ЦПК i главу 24 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення.
Перш за все варто зазначити, що суддi районних(мiських) судiв розглядають справи про адмiнiстративнi правопорушення, що за статтею 221 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення (далi - КоАП) вiднесенi до їх компетенцiї. Прийнятi ними постанови про накладення адмiнiстративного стягнення є остаточними i оскарженню в порядку провадження в справах про адмiнiстративнi правопорушення не пiдлягають, за винятком випадкiв, передбачених законом (стаття 287 КоАП). Проте, справи про адмiнiстративнi правопорушення, не вiднесенi до вiдання судiв розглядаються iншими органами, найменування яких мiстяться у главi 17 КоАП, i постанови яких про накладення адмiнiстративного стягнення можуть оскаржуватися як у "звичайному" (вiдповiдно до глави 31 ЦПК), так i "спецiальному" (вiдповiдно до глави 24 КоАП) порядку.
Так, за статтею 244 ЦПК постанова про накладення адмiнiстративного стягнення, iнша постанова органу (крiм суду) чи службової особи у справi про адмiнiстративне правопорушення у випадках, передбачених законодавством про адмiнiстративнi правопорушення, може бути оскаржена до суду особою, щодо якої винесено постанову, або потерпiлим. При цьому, скарга подається до районного (мiського) суду за мiсцезнаходженням органу чи мiсцем роботи службової особи.
    На постанову може бути подано скаргу протягом десяти днiв з дня винесення постанови, а у разi, якщо постанова про даний вид адмiнiстративного стягнення пiдлягала попередньому оскарженню до вищестоящого органу (вищестоящої службової особи) - протягом десяти днiв з дня прийняття рiшення по скарзi останнiми. У разi пропуску цього строку з поважних причин вiн може бути поновлений судом за заявою особи, щодо якої винесено постанову.
    Особа, яка оскаржила постанову, звiльняється вiд сплати державного мита.
На вiдмiну вiд наведеного "загального" порядку оскарження, згiдно iз статею 288 КоАП можна оскаржити постанову iншого (крiм суду) органу про накладення адмiнiстративного стягнення до вiдповiдного "вищестоячого" органу або до суду, рiшення якого є остаточним. Особливiсть цього "загального" порядку оскарження полягає в тому, що у передбачених законом випадках (їх наведено далi), постанову про накладення адмiнiстративного стягнення спочатку можна та необхiдно оскаржити до "вищестоячого" органу, а потiм до суду, якщо рiшення "вищестоячого" органу не задовольнить скаржника. Тобто, "вищестоячому" органу надається можливiсть виправити помилку пiдпорядкованого органу. Проте, цей порядок, у частинi оскарження постанов про накладення адмiнiстративного стягнення до "вищестоячого" органу, з прийняттям Конституцiї України дещо застарiв, оскiльки Основний Закон України (частина друга статтi 55, частина друга статтi 124 Конституцiї) гарантує громадянину, на наш погляд, пряме звернення до суду за захистом порушених прав. Однак, висновок про конституцiйнiсть зазначеного "спецiального" порядку оскарження вправi зробити лише Конституцiйний Суд України.
Так, за статтею 288 КоАП постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення може бути оскаржено:
    1) постанову адмiнiстративної комiсiї - у виконавчий комiтет вiдповiдної мiсцевої ради або в районний (мiський) суд, рiшення якого є остаточним;
    2) рiшення виконавчого комiтету селищної, сiльської народних депутатiв - у виконавчий комiтет (замiсть нього зараз дiє районна державна адмiнiстрацiя) районної, мiської, районної в мiстi Ради народних депутатiв або в районний (мiський) суд, рiшення якого є остаточним;
    3) постанову iншого органу (посадової особи) про накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi штрафу - у вищестоящий орган (вищестоящiй посадовiй особi) або в районний (мiський) суд, рiшення якого є остаточним; постанову про накладення iншого адмiнiстративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящiй посадовiй особi), пiсля чого скаргу може бути подано в районний (мiський) суд, рiшення якого є остаточним.
    Постанову про одночасне накладення основного i додаткового адмiнiстративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпiлого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення;
    4) постанову органу внутрiшнiх справ (посадової особи), Державної iнспекцiї по маломiрних суднах України про накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi попередження, зафiксованого на мiсцi вчинення правопорушення без складення протоколу, - у вищестоящий орган (вищестоящiй посадовiй особi);
    5) постанову посадової особи вiйськової автомобiльної iнспекцiї по справi про порушення правил дорожнього руху, винесену на пiдставi статтi 125 зазначеного Кодексу, - вищестоящiй посадовiй особi, правомочнiй розглядати скаргу.
    Скарга подається протягом десяти днiв з дня винесення постанови (стаття 289 КоАП) до органу (посадовiй особi), який винiс постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення, якщо iнше не встановлено законодавством України. Скарга, що надiйшла, протягом трьох дiб надсилається разом iз справою органу (посадовiй особi), правомочному вiдповiдно до цiєї статтi її розглядати.
    За статтею 291 КоАП подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання постанови про накладення адмiнiстративного стягнення до розгляду скарги, за винятком постанов про застосування заходiв стягнення, передбачених статтями 26 i 32 цього Кодексу, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на мiсцi вчинення адмiнiстративного правопорушення.
    Особа, яка оскаржила постанову про адмiнiстративне правопорушення у наведеному порядку, звiльняється вiд сплати державного мита.

Зразок скарги на дiї органiв (службових осiб) у зв'язку з накладенням адмiнiстративних стягнень

До Московського районного суду м. Києва
Кривенка Анатолiя Iвановича,
який мешкає за адресою
вiдповiдач: адмiнiстративна комiсiя
виконавчого комiтету Московської
районної ради м. Києва,
юридична адреса ...

Скарга
ЗО квiтня 1995 р. постановою адмiнiстративної комiсiї при виконавчому комiтетi Московської районної ради м. Києва стосовно мене накладено адмiнiстративне стягнення у виглядi штрафу розмiром 640 гривень за порушення порядку зайняття пiдприємницькою дiяльнiстю, передбаченого ст. 164 КоАП України.
Постанову адмiнiстративної комiсiї про накладення штрафу вважаю незаконною; позаяк я продавав на ринку один власний килим, щоб за вирученi кошти придбати для сiм'ї продукти харчування та предмети одягу, це не є пiдприємницька дiяльнiсть.
На пiдставi статтi 244 ЦПК України,
Прошу:
1. Постанову адмiнiстративної комiсiї при виконкомi Московської районної ради м. Києва про накладення адмiнiстративного стягнення стосовно мене скасувати i справу про адмiнiстративне правопорушення закрити.
2. У порядку пiдготовки справи до слухання витребувати вiд адмiнiстративної комiсiї при виконкомi Московської районної ради м.Києва матерiали про накладення стосовно мене адмiнiстративного стягнення.
3. Викликати в судове засiдання свiдкiв:

Додаток:
1. Копiя постанови про накладення адмiнiстративного стягнення.
2. Копiя скарги.

7 квiтня 1998 року Пiдпис


9. Як розглядаються скарги на дiї органiв i службових осiб у зв'язку з накладенням адмiнiстративних стягнень

Якщо скаргу на постанову про накладення адмiнiстративного стягнення подано у "звичайному" порядку, то її розгляд судом здiйснюється наступним чином.
Суддя, одержавши скаргу, витребує вiд вiдповiдного органу чи службової особи справу про накладення адмiнiстративного стягнення(стаття 245 ЦПК).
    Згiдно iз статтею 246 ЦПК     скарга розглядається судом з викликом заявника i, в разi необхiдностi, представника органу чи службової особи, якими винесено постанову. Неявка їх в судове засiдання не перешкоджає розглядовi справи.
    Суд повинен розглянути скаргу не пiзнiш як у десятиденний строк з дня її надходження.
    Розглядаючи скаргу на постанову, суд перевiряє законнiсть i обгрунтованiсть постанови, зокрема:
    1) чи накладено стягнення правомочним органом;
    2) чи є в дiях особи, щодо якої винесено постанову, ознаки проступку, за який законом встановлено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть;
    3) чи в межах, встановлених законодавчим актом, що передбачає вiдповiдальнiсть за вчинене правопорушення, накладено стягнення;
    4) чи не закiнчився строк давностi для застосування стягнення;
    5) чи враховано при визначеннi заходу адмiнiстративного стягнення характер вчиненого проступку, особу порушника, ступiнь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують i обтяжують вiдповiдальнiсть (стаття 247 ЦПК).
    Залежно вiд встановлених обставин, вiдповiдно до статтi 248 ЦПК суд постановляє одне з таких рiшень:
    1) про вiдмову в задоволеннi скарги, якщо постанова у справi про адмiнiстративне правопорушення є законною i обгрунтованою;
    2) про скасування постанови i направлення справи про адмiнiстративне правопорушення на новий розгляд, якщо органом чи службовою особою, що її постановили, не були з'ясованi обставини, якi мають значення для справи, та якщо справа закрита всупереч закону, або про направлення справи на розгляд правомочного органу чи службової особи, якщо постанову було винесено неправомочними органом чи службовою особою;
    3) про скасування постанови i закриття справи про адмiнiстративне правопорушення, якщо встановлено обставини, якi вiдповiдно до закону виключають провадження у справах про адмiнiстративнi правопорушення;
    4) змiнює стягнення в межах, передбачених законодавчим актом про вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено, якщо його було визначено без додержання цих меж або загальних правил накладення стягнень за адмiнiстративне правопорушення.
    Рiшення районного (мiського) суду по скарзi на постанову у справi про адмiнiстративне правопорушення є остаточним i оскарженню в касацiйному порядку не пiдлягає (стаття 290 ЦПК). Його можна опротестувати в порядку нагляду на загальних пiдставах (глава 42 ЦПК).
    Копiю рiшення в цих справах суд повинен надiслати органу чи службовiй особi, постанова яких оскаржувалась.

Якщо ж скаргу на постанову про накладення адмiнiстративного стягнення подано у "спецiальному" порядку, то її розгляд "вищестоячим" органом або судом здiйснюється так.
    Скарга на постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо iнше не встановлено законодавством(стаття 292 КоАП).
    При цьому, згiдно iз статтею 293 КоАП орган (посадова особа) при розглядi скарги на постанову по справi про адмiнiстративне правопорушення перевiряє законнiсть i обгрунтованiсть винесеної постанови i приймає одне з таких рiшень:
    1) залишає постанову без змiни, а скаргу або протест без задоволення;
    2) скасовує постанову i надсилає справу на новий розгляд;
    3) скасовує постанову i закриває справу;
    4) змiнює захiд стягнення в межах, передбачених нормативним актом про вiдповiдальнiсть за адмiнiстративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
    Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирiшувати цю справу, то така постанова скасовується i справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
Постанову суддi у справах про адмiнiстративнi правопорушення, передбаченi частиною першою статтi 41, статтями 41-1, 41-2, 41-3, 42-2, частиною першою статтi 44, статтями 44-1, 46-1, 51 - 51-2, частиною першою статтi 106-1, частиною п'ятою статтi 121, частиною другою статтi 130, статтями 146, 157, 160, 160-2, 160-4, 164-3, 166-1 - 166-4, 173, 173-1, частиною третьою статтi 178, частинами першою, другою i третьою статтi 181, статтями 184 185-9, 1 86-2, 186-4, 186-5, 187, 188-1 i 208-1 КоАП, а також постанови у справах про адмiнiстративнi правопорушення, вчиненi особами вiком вiд шiстнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв, може бути скасовано або змiнено за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно вiд наявностi протесту прокурора - головою вищестоящого суду.
    Постанову начальника органу внутрiшнiх справ по справi про адмiнiстративне правопорушення, передбачене статтею 173 КоАП, може бути скасовано або змiнено за протестом прокурора самим начальником органу внутрiшнiх справ, а також незалежно вiд наявностi протесту прокурора - начальником вищестоящого органу внутрiшнiх справ(стаття 294 КоАП).
    Скасування ж постанови iз закриттям справи про адмiнiстративне правопорушення (стаття 296 КоАП) тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених i конфiскованих предметiв, а також скасування iнших обмежень, зв'язаних з цiєю постановою. У разi неможливостi повернення предмета повертається його вартiсть.
    Вiдшкодування шкоди, заподiяної громадяниновi незаконним накладенням адмiнiстративного стягнення у виглядi адмiнiстративного арешту або виправних робiт, провадиться в порядку, встановленому законодавством (про це йдеться у вiдповiдях на питання пiд пунктом 12).

10. Чи може громадянин завдяки суду вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень?

    Принагiдно нагадати, що згiдно iз статтею 56 Конституцiї України кожен має право на вiдшкодування за рахунок держави чи органiв мiсцевого самоврядування матерiальної та моральної шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень.
Питанням виконання зобов'язань, що виникають внаслiдок заподiяння шкоди присвячено главу 40 Цивiльного кодексу України(далi -ЦК).
Так, за статтею 442 ЦК шкода, заподiяна громадяниновi незаконними дiями державних i громадських органiзацiй, а також службових осiб при виконаннi ними службових обов'язкiв у галузi адмiнiстративного управлiння, вiдшкодовується на загальних пiдставах (вiдповiдно до статтей 440 i 441 цього Кодексу, тобто у позовному порядку), якщо iнше не передбачено законом.
Зокрема, статтею 440 ЦК передбачено, що шкода, заподiяна особi або майну громадянина, а також шкода, заподiяна органiзацiї, пiдлягає вiдшкодуванню особою, яка заподiяла шкоду, у повному обсязi, за винятком випадкiв, передбачених законодавством. При цьому, той, хто заподiяв шкоду, звiльняється вiд її вiдшкодування, якщо доведе, що шкоду заподiяно не з його вини.
    Шкода, заподiяна правомiрними дiями, пiдлягає вiдшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.
    Моральна ж (немайнова) шкода(стаття 440-1 ЦК), заподiяна громадянину або органiзацiї дiяннями iншої особи, яка порушила їх законнi права, вiдшкодовується особою, яка заподiяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподiяна не з її вини. Моральна шкода вiдшкодовується в грошовiй або iншiй матерiальнiй формi за рiшенням суду незалежно вiд вiдшкодування майнової шкоди.
    Розмiр вiдшкодування визначається судом з урахуванням сутi позовних вимог, характеру дiяння особи, яка заподiяла шкоду, фiзичних чи моральних страждань потерпiлого, а також iнших негативних наслiдкiв, але не менше п'яти мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати.

    Стаття ж 441 ЦК передбачає вiдповiдальнiсть органiзацiї за шкоду, заподiяну з вини її працiвникiв, згiдно з якою органiзацiя повинна вiдшкодувати шкоду, заподiяну з вини її працiвникiв пiд час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язкiв.

Крiм того, стаття 7 Цивiльного кодексу України передбачає захист честi i гiдностi та дiлової репутацiї. Згiдно з нею громадянин або органiзацiя вправi вимагати по суду спростування вiдомостей, що не вiдповiдають дiйсностi або викладенi неправдиво, якi порочать їх честь i гiднiсть чи дiлову репутацiю або завдають шкоди їх iнтересам, якщо той, хто поширив такi вiдомостi, не доведе, що вони вiдповiдають дiйсностi.
    Якщо вiдомостi, зазначенi в частинi першiй цiєї статтi, були поширенi через засоби масової iнформацiї (друкованої або аудiовiзуальної), вони повиннi бути спростованi, у тому ж друкованому виданнi, анологiчнiй радiо- чи телепередачi або iншим адекватним способом. Якщо вiдомостi, якi не вiдповiдають дiйсностi i завдають шкоди iнтересам, честi, гiдностi або дiловiй репутацiї громадянина чи органiзацiї, мiстить документ, що виходить вiд органiзацiї, такий документ пiдлягає замiнi або вiдкликається. Порядок спростування в iнших випадках встановлюється судом.
    Громадянин або органiзацiя, вiдносно яких поширенi вiдомостi, що не вiдповiдають дiйсностi i завдають шкоди їх iнтересам, честi, гiдностi або дiловiй репутацiї, вправi поряд iз спростуванням таких вiдомостей вимагати вiдшкодування майнової i моральної (немайнової ) шкоди, завданої їх поширенням. Щодо вимог про спростування цих вiдомостей та компенсацiю моральної шкоди встановлюється строк позовної давностi в один рiк.

Однак, варто пам'ятати, що перелiченi вище можливостi вiдшкодування шкоди можуть бути реалiзованими виключно у позовному порядку, тобто шляхом подання позовної заяви.

11. Як скласти позов про вiдшкодування матерiальної та/чи моральної шкоди, завданої незаконними рiшеннями, дiями чи бездiяльнiстю органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень?    

Статтею 137 ЦПК встановлено вимоги стосовно змiсту i форми позовної заяви, яка подається до суду в письмовiй формi.
    Позовна заява повинна мiстити в собi:
    1) назву суду, до якого подається заява;
    2) точну назву позивача i вiдповiдача, їх мiсце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником;
    3) змiст позовних вимог;
    4) виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги;
    5) зазначення доказiв, що стверджують позов;
    6) зазначення цiни позову;
    7) пiдпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви.
Так, наприклад, якщо за Вашою скаргою рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових i службових осiб при здiйсненнi ними своїх повноважень, визнано судом неправомiрними (див. пункти 5-6), внаслiдок яких Вам завдано матерiальної чи моральної шкоди, Ви вправi звернутися до суду з позовом про її вiдшкодування. При цьому, позовну давнiсть для захисту цих прав статтею 71 Цивiльного кодексу України встановлено в три роки.
Зокрема, у випадку, коли майнова шкода завдана внаслiдок стягнення незаконно встановлених мiсцевих податкiв або зборiв, позовна заява може бути приблизно такою.
Зразок позовної заяви про вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi внаслiдок стягнення незаконно встановлених мiсцевих податкiв або зборiв незаконного засудження
До Печерського районного суду м. Києва
позивач: Зайченко Петро Максимович,
який мешкає за адресою ...
вiдповiдач: Печерська районна
державна адмiнiстрацiя м. Києва
цiна позову: 500(п'ятсот) гривень

Позовна заява

Рiшенням Печерської районної державної адмiнiстрацiї
м. Києва вiд 5 сiчня 1995 встановлено мiсцевий податок (назва чи вид), який не передбачено Законом України про систему оподаткування.
Внаслiдок цього рiшення, з мене незаконно стягнуто у мiсцевий бюджет 500 гривень, про що свiдчить рiшення Печерського районного суду м. Києва вiд 10 квiтня 1998 року.

Вiдповiдно до статтi 442 Цивiльного кодексу України,
Прошу:
1. Стягнути з вiдповiдача на мою користь завдану незаконним стягненням матерiальну шкоду на суму 500 гривень.
2. Судовi витрати покласти на вiдповiдача.
20 квiтня 1998 р. Пiдпис

Додаток: копiї документiв, квитанцiя про сплату державного мита(зараз 5% вiд цiни позову).

    До позовної заяви додаються письмовi докази, а якщо позовна заява подається представником позивача - також довiренiсть чи iнший документ, що стверджує повноваження представника.
    За статтею 138 ЦПК позивач повинен подати позовну заяву з копiями вiдповiдно до кiлькостi вiдповiдачiв.
    Суддя має право, коли вiн визнає за необхiдне, залежно вiд складностi та характеру справи, затребувати вiд позивача копiї всiх доданих до позовної заяви документiв вiдповiдно до кiлькостi вiдповiдачiв.
    Правила цiєї статтi не поширюються на позовнi заяви в трудових справах i в справах про вiдшкодування шкоди, заподiяної калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.
    Варто пам'ятати, що вiдповiдно до статтi 139 ЦПК суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 137 i 138 цього Кодексу, або не оплачено державним митом, постановлює ухвалу про залишення заяви без руху, про що повiдомляє позивача i надає йому строк для виправлення недолiкiв.
    Коли позивач вiдповiдно до вказiвок суддi у встановлений строк виконає всi перелiченi в статтях 137 i 138 цього Кодексу вимоги та сплатить державне мито, позовна заява вважається поданою в день первiсного її подання до суду. Iнакше заява вважається неподаною i повертається позивачевi, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Перед поданням позовної заяви необхiдно враховувати те, що згiдно iз статтею 136 ЦПК суддя одноособово вирiшує питання про прийняття заяви у цивiльнiй справi.
    Суддя вiдмовляє в прийняттi заяви:
    1) якщо заява не пiдлягає розглядовi в судах;
    2) якщо заiнтересованою особою, що звернулася до суду, не додержано встановленого законом для даної категорiї справ порядку попереднього позасудового вирiшення справи, зокрема:
    ж) якщо у спорах про поновлення трудових, пенсiйних i житлових прав, повернення майна або його вартостi, зв'язаних з вiдшкодуванням шкоди, заподiяної громадяниновi незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримiнальної вiдповiдальностi, незаконним застосуванням взяття пiд варту як запобiжного заходу, незаконним накладенням адмiнiстративного стягнення у виглядi арешту чи виправних робiт, це питання у передбачених законом випадках не вирiшувалося у вiдповiдних державних або громадських органiзацiях;(наведено лише один пiдпункт)
    3) якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору мiж тими ж сторонами, про той же предмет i з тих же пiдстав рiшення суду чи ухвала суду про прийняття вiдмови позивача вiд позову або про затвердження мирової угоди сторiн;
    4) якщо в провадженнi суду є справи по спору мiж тими ж сторонами, про той же предмет i з тих же пiдстав;
    5) якщо вiдбулося рiшення товариського суду, прийняте в межах його компетенцiї, по спору мiж тими ж сторонами, про той же предмет i з тих же пiдстав;
    6) якщо мiж сторонами укладено договiр про передачу даного спору на вирiшення третейського суду;
    7) якщо справа не пiдсудна даному судовi;
    8) якщо заява подана недiєздатною особою;
    9) якщо заяву вiд iменi заiнтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
    Суддя, вiдмовляючи в прийняттi заяви, постановляє про це мотивовану ухвалу.
    Вiдмова суддi в прийняттi заяви з пiдстав, передбачених пунктами 2, 7, 8, 9 цiєї статтi, не перешкоджає повторному зверненню до суду з заявою в тiй же справi, якщо буде усунуто допущене порушення.
    На ухвалу суддi може бути подано скаргу, внесено окреме подання.

12. У яких випадках може бути вiдшкодовано шкоду поза позовним порядком?

    Вiповiдно до статтi 62 Конституцiї України особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину i не може бути пiддана кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку i встановлено обвинувальним вироком суду.
    У разi скасування вироку суду як неправосудного держава вiдшкодовує матерiальну i моральну шкоду, завдану безпiдставним засудженням.
З метою реалiзацiї наведених конституцiйних та iнших законних прав громадян, статтею 443 Цивiльного кодексу України передбачено, що шкода, заподiяна громадяниновi внаслiдок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, незаконного застосування взяття пiд варту як запобiжного заходу, незаконного накладення адмiнiстративного стягнення у виглядi арешту або виправних робiт, вiдшкодовується державою в повному обсязi незалежно вiд вини службових осiб органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду в порядку, встановленому законом.
Власне порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду, передбачено Законом України "Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду" вiд 1 грудня 1994 року ( Вiдомостi Верховної Ради (ВВР) 1995, № 1, ст. 1).
    Вiдповiдно до положень цього Закону пiдлягає вiдшкодуванню шкода, завдана громадяниновi внаслiдок:
    1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття i тримання пiд вартою, незаконного проведення в ходi розслiдування чи судового розгляду кримiнальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного вiдсторонення вiд роботи (посади) та iнших процесуальних дiй, що обмежують права громадян;
    2) незаконного застосування адмiнiстративного арешту чи виправних робiт, незаконної конфiскацiї майна, незаконного накладення штрафу;
    3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходiв, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову дiяльнiсть", "Про органiзацiйно-правовi основи боротьби з органiзованою злочиннiстю" та iншими актами законодавства (стаття 1 Закону).
    У перелiчених вище випадках завдана шкода вiдшкодовується в повному обсязi незалежно вiд вини посадових осiб органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду.

    Право ж на вiдшкодування шкоди в розмiрах i в порядку, передбачених цим Законом, за його статтею 2 виникає у випадках:
    1) постановлення виправдувального вироку суду;
    2) закриття кримiнальної справи за вiдсутнiстю подiї злочину, вiдсутнiстю у дiяннi складу злочину або недоведенiстю участi обвинуваченого у вчиненнi злочину;
    3) вiдмови в порушеннi кримiнальної справи або закриття кримiнальної справи з пiдстав, зазначених у пунктi 2 частини першої цiєї статтi;
    4) закриття справи про адмiнiстративне правопорушення.
    Право на вiдшкодування шкоди, завданої зазначеними у статтi 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами до порушення кримiнальної справи, виникає за умови, що протягом шести мiсяцiв пiсля проведення таких заходiв не було прийнято рiшення про порушення за результатами цих заходiв кримiнальної справи або таке рiшення було скасовано.

    За статтею 3 названого Закону у наведених в статтi 1 цього Закону випадках громадяниновi вiдшкодовуються (повертаються):
    1) заробiток та iншi грошовi доходи, якi вiн втратив внаслiдок незаконних дiй;
    2) майно (в тому числi грошi, грошовi вклади i вiдсотки по них, цiннi папери та вiдсотки по них, частка у статутному фондi господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який вiн не отримав вiдповiдно до цiєї частки, iншi цiнностi), конфiсковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дiзнання чи попереднього слiдства, органами, якi здiйснюють оперативно-розшукову дiяльнiсть, а також майно, на яке накладено арешт;
    3) штрафи, стягнутi на виконання вироку суду, судовi витрати та iншi витрати, сплаченi громадянином;
    4) суми, сплаченi громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
    5) моральна шкода.

    При цьому, вiдшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 i 5 статтi 3 зазначеного Закону, провадиться за рахунок коштiв державного бюджету. Розмiр сум, якi передбаченi пунктом 1 статтi 3 цього Закону i пiдлягають вiдшкодуванню, визначається з урахуванням заробiтку, не одержаного громадянином за час вiдсторонення вiд роботи (посади), за час вiдбування кримiнального покарання чи виправних робiт як адмiнiстративного стягнення.
    Майно, зазначене в пунктi 2 статтi 3 названого Закону, повертається в натурi, а в разi неможливостi повернення в натурi його вартiсть вiдшкодовується за рахунок тих пiдприємств, установ, органiзацiй, яким воно передано безоплатно. Вартiсть жилих будинкiв, квартир, iнших споруд вiдшкодовується лише у разi, якщо зазначене майно не збереглося в натурi i громадянин вiдмовився вiд надання йому рiвноцiнного жилого примiщення з безоплатною передачею у його власнiсть або у разi згоди на це громадянина. Вартiсть втраченого житла вiдшкодовується виходячи з ринкових цiн, що дiють на момент звернення громадянина про вiдшкодування шкоди.
    У разi лiквiдацiї пiдприємств, установ, органiзацiй, яким майно було передано безоплатно, або недостатностi у них коштiв для вiдшкодування шкоди вартiсть майна (частина вартостi) вiдшкодовується за рахунок державного бюджету.
    Вартiсть майна визначається за цiнами, що дiють на момент прийняття рiшення про вiдшкодування шкоди. У разi пошкодження майна завдана шкода вiдшкодовується повнiстю.
    Вiдшкодування моральної шкоди провадиться у разi, коли незаконнi дiї органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду завдали моральної втрати громадяниновi, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язкiв, вимагають вiд нього додаткових зусиль для органiзацiї свого життя.
    Моральною шкодою визнаються страждання, заподiянi громадяниновi внаслiдок фiзичного чи психiчного впливу, що призвело до погiршення або позбавлення можливостей реалiзацiї ним своїх звичок i бажань, погiршення вiдносин з оточуючими людьми, iнших негативних наслiдкiв морального характеру (стаття 4 Закону).
Питання про вiдшкодування моральної шкоди за заявою громадянина(стаття 13 Закону) вирiшується судом вiдповiдно до чинного законодавства в ухвалi, що приймається згiдно з частиною першою статтi 12 Закону.
    Розмiр моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивiльним законодавством.
    Вiдшкодування моральної шкоди за час перебування пiд слiдством чи судом провадиться виходячи з розмiру не менше одного мiнiмального розмiру заробiтної плати за кожен мiсяць перебування пiд слiдством чи судом.

У разi ж смертi громадянина право на вiдшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 i 4 статтi 3 зазначеного Закону, у встановленому законодавством порядку переходить до його спадкоємцiв (стаття 5 Закону).

У разi постановлення виправдувального вироку, закриття кримiнальної справи за вiдсутнiстю подiї злочину, вiдсутнiстю у дiяннi складу злочину або недоведенiстю участi громадянина у вчиненнi злочину, а також у разi закриття справи про адмiнiстративне правопорушення орган дiзнання, слiдчий, прокурор або суд зобов'язанi роз'яснити громадяниновi порядок поновлення його порушених прав i вiдшкодування iншої шкоди, а також на його прохання в мiсячний термiн письмово повiдомити про своє рiшення трудовий колектив або громадськi органiзацiї за мiсцем проживання.     Якщо вiдомостi про засудження або притягнення громадянина до кримiнальної вiдповiдальностi, застосування до нього як запобiжного заходу взяття пiд варту чи накладення на нього адмiнiстративного стягнення у виглядi арешту чи виправних робiт були опублiкованi в пресi, то на вимогу цього громадянина, а в разi його смертi на вимогу його родичiв чи органу дiзнання, слiдчого, прокурора або суду редакцiї протягом одного мiсяця роблять повiдомлення про рiшення, що реабiлiтує громадянина, вiдповiдно до статтi 37 Закону України "Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi" ( стаття 11 Закону).

    Вiдповiдно до статтi 12 названого Закону розмiр вiдшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статтi 3 цього Закону, залежно вiд того, який орган провадив слiдчi дiї чи розглядав справу, в мiсячний термiн з дня звернення громадянина визначають вiдповiднi органи дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розглядi її в касацiйному порядку або в порядку нагляду, зазначенi дiї провадить суд, що розглядав справу у першiй iнстанцiї.
    У разi незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про вiдшкодування шкоди громадянин вiдповiдно до положень цивiльного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої iнстанцiї в касацiйному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись iз скаргою до вiдповiдного прокурора.

    Заяву про оскарження постанови про вiдшкодування шкоди, завданої незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства чи прокуратури, на вибiр громадянина може бути подано до суду за мiсцем його проживання або за мiсцезнаходженням вiдповiдного органу дiзнання, попереднього слiдства чи прокуратури. Сторони в цих справах звiльняються вiд сплати судових витрат(стаття 14 Закону).

    Крiм того, стосовно поновлення iнших прав громадян:
1. Згiдно iз статтею 6 зазначеного Закону громадянин, звiльнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або вiдсторонений вiд посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримiнальної вiдповiдальностi, має бути поновлений на колишнiй роботi (посадi), а в разi неможливостi цього (лiквiдацiя пiдприємства, установи, органiзацiї, скорочення посади, а також наявнiсть iнших передбачених законом пiдстав, що перешкоджають поновленню на роботi (посадi) - йому має бути надано державною службою зайнятостi iншу пiдходящу роботу. Робота (посада) надається громадяниновi не пiзнiше мiсячного термiну з дня звернення, якщо воно надiйшло протягом трьох мiсяцiв з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримiнальної справи за вiдсутнiстю подiї злочину, вiдсутнiстю у дiяннi складу злочину або недоведенiстю участi обвинуваченого у вчиненнi злочину.
    У випадках, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, запис про звiльнення з роботи (посади), зроблений у трудовiй книжцi, визнається недiйсним. На вимогу громадянина власник або уповноважений ним орган у триденний термiн видає йому дублiкат трудової книжки без запису, який визнано недiйсним.

    2. Вiдповiдно до статтi 7 цього ж Закону термiн перебування пiд вартою, термiн вiдбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним вiдстороненням вiд роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так i до стажу роботи за спецiальнiстю, стажу державної служби, безперервного стажу.
    Трудовий стаж робiтникiв i службовцiв, а також стаж роботи осiб, якi працювали на пiдставi членства (в кооперативi, колгоспi тощо), обчислений iз зарахуванням перiодiв, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, враховується при наданнi робiтникам, службовцям i зазначеним особам рiзних пiльг i переваг, в тому числi при призначеннi пенсiй i допомоги по державному соцiальному страхуванню. Робiтникам i службовцям цей стаж враховується також при призначеннi пенсiй на пiльгових умовах i за вислугу рокiв, при встановленнi розмiрiв мiсячних ставок (службових окладiв) залежно вiд тривалостi роботи за спецiальнiстю, а також при виплатi разової винагороди або вiдсоткових надбавок за вислугу рокiв.

    3. При призначеннi пенсiї за вiком на пiльгових умовах перiоди, зазначенi в частинi першiй статтi 7 названого Закону, на вибiр громадянина, який звернувся за пенсiєю, прирiвнюються до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримiнальної вiдповiдальностi або яку вiн мав пiсля звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi чи пiсля вiдбування покарання(стаття 8 Закону).

    4. За статтею 9 вказаного Закону мiсцевi органи влади i самоврядування протягом мiсяця з дня звернення повертають громадяниновi, який втратив право користування жилим примiщенням внаслiдок незаконного засудження, жиле примiщення, яке вiн займав ранiше, а якщо воно не збереглося в натурi, протягом шести мiсяцiв з дня звернення громадянина позачергово надають йому в тому ж населеному пунктi рiвноцiнне впорядковане жиле примiщення з урахуванням складу сiм'ї та дiючих норм жилої площi.

    5. Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений вiйськових або iнших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання i повертаються нагороди(стаття 10 Закону).

    6. Поновлення службових, пенсiйних, житлових, iнших особистих i майнових прав та вiдшкодування iншої шкоди, завданої вiйськовослужбовцю Збройних Сил України, Прикордонних вiйськ України, Нацiональної гвардiї України, iнших вiйськових формувань, створюваних вiдповiдно до законiв України, а також особам начальницького i рядового складу органiв внутрiшнiх справ України, провадиться за правилами, встановленими згаданим Законом(стаття 15 Закону).
Не зважаючи на вищенаведений позапозовний порядок вiдшкодування шкоди, не виключено, що у деяких випадках виникатиме необхiднiсть у поданi заяв, за таким зразком.

Зразок заяви про вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi внаслiдок незаконного засудження
До Печерського районного суду м. Києва
Зайченка Петра Максимовича,
який мешкає за адресою ...
Заява
Вироком Печерського районного суду м. Києва вiд 5 сiчня 1995 р. я був засуджений за ч. 2 ст. 140 КК України до п'яти рокiв позбавлення волi з конфiскацiєю майна.
Ухвалою судової колегiї з кримiнальних справ Київського мiського суду цей вирок стосовно мене було скасовано i кримiнальну справу закрито, я визнаний невинним у вчиненнi злочину.
Внаслiдок незаконного засудження менi завдано матерiальної шкоди:
1. Втрачений заробiток за шiсть мiсяцiв у сумi 830 (вiсiмсот тридцять) гривень.
2, Витрати у зв'язку з наданням менi юридичної допомоги у сумi 250 (двiстi п'ятдесят) гривень.
Крiм того, у мене конфiсковано майно:
1. Автомобiль ВАЗ-2106, державний номер А 36-14 КИ.
2. Телевiзор <SONI>, заводський номер 16182022-67.
Вiдповiдно до Закону України <Про порядок вiдшкодування шкоди, завданої громадяниновi незаконними дiями органiв дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури i суду> вiд 1 грудня 1994 р.
Вимагаю:
1. Вiдшкодувати менi шкоду, завдану внаслiдок незаконного засудження.
2. Повернути конфiсковане моє майно, у випадку його вiдсутностi вiдшкодувати вартiсть.
20 квiтня 1998 р. Пiдпис (Зайченко П.М.)

13. Як i куди звертатися за захистом своїх прав i свобод пiсля використання всiх нацiональних засобiв правового захисту?

Вiдповiдно до статтi 55 Конституцiї України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Повноваження щодо захисту прав громадянина визначенi Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".
Пiсля використання всiх нацiональних засобiв правового захисту кожен має право звертатися за захистом своїх прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вiдповiдних органiв мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких є Україна.
Як вiдомо, з 1995 року Україна стала повноправним членом такої мiжнародної органiзацiї як Рада Європи.
Європейська конвенцiя з прав людини(конвенцiя про захист прав i основних свобод людини) як мiжнародна гарантiя додержання та захисту прав та основних свобод людини, була пiдписана у 1950 роцi, i набрала чинностi у 1953 роцi.
Верховною Радою України ратифiковано цю Конвенцiю з заявами та застереженнями 17 липня 1997 року. А за статтею 9 Конституцiї України чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України.
    Таким чином, громадяни, якi проживають або перебувають в Українi, пiсля використання всiх нацiональних засобiв правового захисту можуть звернутися за захистом своїх прав i свобод до вiдповiдних мiжнародних судових установ чи до вiдповiдних органiв Ради Європи. Проте, зазначена Конвенцiя не замiнює нацiональнi системи захисту прав людини, але забезпечує мiжнародну гарантiю у доповнення до прав оскарження, що iснують в тiй чи iншiй окремiй держ авi. Бiльше того, справа в установах Страсбургу може бути порушена тiльки пiсля використання всiх засобiв, що передбаченi на нацiональному рiвнi.
Бiльшiсть прав i свобод, що захищаються Конвенцiєю i протоколами до неї, мають громадський i полiтичний характер. Найголовнiшими з них є:
 право на життя, свободу i особисту недоторканiсть;
 право на справедливий судовий розгляд цивiльних i кримiнальних справ;
 право на поважання особистiсного та сiмейного життя, житла i таємницi листування;
 свобода думки, совiстi та релiгiї;
 свобода виявлення поглядiв (включаючи свободу друку);
 свобода мирних зборiв i асоцiацiї, включаючи право вступати до професiйних спiлок;
 право на перегляд вироку судом вищої iнстанцiї;
 право на одруження i створення сiм'ї;
 рiвнi права i обов'язки чоловiка i жiнки, якi перебувають у шлюбi;
 право мирно володiти майном;
 право на освiту;
 деякi права, що стосуються виборiв;
 право на вiльне пересування i свобода вибору мiсця проживання:
 право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну
Наступнi права випливають iз заборони:
 катувань i нелюдського або принижуючого гiднiсть людини поводження чи покарання;
 смертної кари;
 рабства, пiдневiльного стану i примусової працi;
 зворотної сили законiв;
 дискримiнацiї при здiйсненнi прав i свобод, гарантованих Конвенцiєю;
 вислання з територiї держави її громадян або позбавлення їх права в'їзду на територiю своєї держави;
 колективного вислання iноземцiв.
Конвенцiя чiтко визнає, що бiльшiсть цих прав у демократичному суспiльствi не може бути необмеженою i що необхiднi обмеження можуть запроваджуватися з мiркувань громадської або нацiональної безпеки, з метою захисту економiчного добробуту країни, здоров'я i моралi суспiльства або прав i свобод iнших людей чи для запобiгання заворушенням i злочинам. Вона також дозволяє державам за певних умов вiдступати вiд своїх забов'язань пiд час вiйни або за iнших надзвичайних обставин у суспiльствi. Жодна держава не може порушити своє зобов'язання щодо поважання права на життя i заборони катувань, смертної кари, рабства i зворотної сили законiв.

За Конвенцiєю завдання захисту прав людини покладається на два спецiально створених з цiєю метою органи - Європейську комiсiю з прав людини та Європейський суд з прав людини, а також на Комiтет мiнiстрiв, який є директивним органом Ради Європи i складається з мiнiстрiв закордонних справ держав-членiв або їх заступникiв. Цi три установи територiальнo розташованi у Страсбурзi.
Європейська комiсiя з прав людини
Ця Комiсiя розглядає скарги про порушення Конвенцiї, встановлює факти i докладає зусиль для полюбовного врегулювання справ, а коли досягти такого врегулювання неможливо, вона робить висновок про те, чи мало мiсце порушення Конвенцiї.
Комiсiя складається з такого числа членiв, яке вiдповiдає кiлькостi держав, що ратифiкували Конвенцiю. Члени Комiсiї повиннi мати квалiфiкацiю, необхiдну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом. Вони обираються Комiтетом мiнiстрiв з кандидатiв, висунутих делегацiєю кожної держави у Парламентськiй асамблеї Ради Європи.
Члени Комiсiї займають свою посаду протягом шести рокiв i можуть бути переобраними. Вони повнiстю незалежнi i не представляють державу, за поданням якої були обранi.
Комiсiя - це не постiйно дiючий орган. Вона збирається на засiдання в мiру необхiдностi. У виконаннi покладених на неї функцiй Комiсiї надає допомогу постiйний секретарiат, створений у Страсбурзi. Засiдання Комiсiї проводяться за закритими дверима, а її матерiали мають конфiденцiйний характер.

Процедура розгляду справ у судi
Суд розглядає справи з огляду на доповiдь Комiсiї та будь-якi новi представленi письмовi докази чи аргументи. Звичайно, публiчнi слухання у Страсбурзi проводяться тодi, коли представник Комiсiї i адвокати уряду-вiдповiдача, а також заявник дають пояснення або до-повнюють їх i коли у суддiв може виникнути необхiднiсть з'ясувати з ними деякi питання.
Постанови Суду приймаються на вiдкритому засiданнi. Як правило, Голова Суду чи його заступник зачитує ту частину постанови, яка мiстить висновки Суду, а весь текст рiшення розповсюджується пiзнiше. Рiшення Суду є остаточним i оскарженню не пiдлягає. Воно обов'язкове для виконання вiдповiдною державою, але Суд не має у своєму розпорядженнi нiяких примусових заходiв. За виконанням рiшень Суду наглядає Комiтет мiнiстрiв Ради Європи.
Пiсля закiнчення слухань суддi радяться за закритими дверима i вирiшують голосуванням, чи була порушена Конвенцiя. Рiшення Суду мiстить точку зору бiльшостi суддiв, проте нерiдко до нього додається виклад особистих поглядiв тих суддiв, якi думають iнакше.
За деяких обставин Суд має право призначити жертвi порушення прав людини <справедливе вiдшкодування>, яке може, наприклад, передбачати компенсацiю, а також розпорядження про вiдшкодування збиткiв.
Справи, що до суду не передаються
Коли та чи iнша справа до Суду не передається, Комiтет мiнiстрiв Ради Європи вирiшує бiльшiстю в двi третини ^ голосiв, чи була порушена Конвенцiя i чи доцiльно публiкувати доповiдь Комiсiї. Крiм того. Комiтет мiнiстрiв може рекомендувати, щоб вiдповiдна держава надала жертвi порушення прав людини <справедливе вiдшкодування>, причому порядок надання такого вiдшкодування визначається за узгодженням з Комiсiєю. Як i рiшення Суду, рiшення Комiтету мiнiстрiв є остаточним, i держави-члени зобов'язуються вважати їх обов'язковими для себе.
Приклади найбiльш типових справ
Кiлькiсть iндивiдуальних скарг, переданих на розгляд Суду, сьогоднi сягає 350. Цi скарги охоплюють все ширше коло питань, найбiльш важливими з яких є:
 право на розгляд у судi цивiльних справ;
 тривалiсть судового розгляду;
 рiзнi аспекти затримання (психiчно хворих, пiдозрюваних у терo ризмi, осiб без певного роду занять);
 кримiнальне судочинство;
 використання тiлесного покарання (в школах або на виконання вироку суду);
 права в'язнiв;
 пiдслуховування телефонних розмов i перевiрка кореспонденцiї;
 кримiнальне переслiдування гомосексуалiзму;
 соцiальне забезпечення (страхування на випадок захворювання, нещаснi випадки на виробництвi);
 правове становище незаконнонароджених дiтей;
 дiяльнiсть професiйних спiлок, включаючи прийняття на роботу тiльки членiв професiйних спiлок;
 iммiграцiя та депортацiя;
 правове становище транссексуалiв;
 свобода виявлення поглядiв, включаючи свободу друку;
 обов'язкове статеве виховання в школах;
 право власностi;
право батькiв на вiдвiдування дiтей, якi знаходяться пiд опiкуванням держави;
 екстрадицiя;
 транскордоннi потоки iнформацiї;
 захист iнформацiї тощо.

Що слiд пам'ятати при поданнi скарги?
1. Європейська комiсiя з прав людини не є апеляцiйним судом, а тому вона не може скасувати рiшення, яке прийняте нацiональним судом чи органом не на Вашу користь.
2. Головне не в тому, щоб Ви обов'язково були громадянином держави, в якiй вчинене порушення прав, а втому, щоб Ви самi були "жертвою" здогадного порушення.
3. Ви повиннi спочатку використати всi iснуючi нацiональнi засоби розв'язання вашої скарги.
4. Заява до Комiсiї повинна бути надiслана не пiзнiше шести мiсяцiв з дня прийняття остаточного рiшення судом чи органом держави, на яку Ви подаєте скаргу.
5. Скарга надсилається до Європейської комiсiї з прав людини (European Commission of Human Rights, Council of Europe, BP 431 R6, 67006 Strasbourg Cedex, France) з детальним викладом обставин порушення прав та нацiональних засобiв, якi були використанi для її розв'язання.
6. Для одержання додаткової iнформацiї та вiдповiдної допомоги можна звертатися до Центру iнформацiї та документацiї Ради Європи в Українi за адресою: 252001, м. Київ-1, вул. Костьольна, 3.

Укладач: Аркадiй Нiжнiк