Khmelnitsky online - Нацiональний склад

Нацiональний склад
Подiлля i Волинь належать до давнiх етнiчних земель української
нацiї. Визначний географ академiк С.Рудницький вiдносив їх до так
званих "черепних" (центральних, головних) земель України, на яких
український народ формувався протягом багатовiкової iсторiї як авто-
хтонний. Представники iнших народiв, якi поселялись на цих тери-
торiях, були прийшлим населенням, що чисельно завжди поступалось
корiнним жителям. Частка українцiв протягом тривалого часу станови-
ла понад 70-80% вiд загальної чисельностi населення земель, i тiльки
в' мiстах вона поступово скорочувалась i поступилась частцi iнших
етнiчних груп. За даними перепису 1926 p. українцi складали 23% вiд
людностi Проскурова, 37-40% - Кам'янець-Подiльського та Шепетiвки.
Однак в часи перебування територiї у складi Польщi та Росiї україн-
ське населення було нацiональною меншиною по вiдношенню до па-
нiвних нацiй цих держав i позбавлене багатьох економiчних i соцi-
альних прав. I лише в XX ст. в умовах незалежностi (УНР, сучасна
Українська держава) український народ став основним державо-
творчим на своїй територiї; формально був вiн таким i в УРСР.
Одними з перших прийшлих поселенцiв Подiлля були вiрмени. Ще
за княжих часiв вони осiли в Кам'янцi, а в XVI ст. там нараховувалось
300 вiрменських родин. Займались вони в основному торгiвлею i ре-
меслом, мали свiй магiстрат (мiське самоуправлiння), розвивали на-
цiональну культуру (до наших часiв зберiгся ряд вiрменських архiтек-
турних споруд). Однак з XVIII ст. вiрмени стали зливатися з польським
населенням i втрачати свою етнiчну самосвiдомiсть.
У литовсько-польську добу на землях Волинi та Подiлля посели-
лись вихiдцi з панiвних країн. Литовцiв прийшло небагато (окремi ро-
дини землевласникiв i адмiнiстраторiв). Досить швидко вони "розчи-
нились" серед українцiв i полякiв, перейнявши їх мову i культуру.
Наплив же польського населення був значно тривалiшим i масштабнi-
шим. Поляки поселялись у мiстах i сiльських поселеннях поряд з укра-
їнцями та iншим населенням або ж створювали окремi села. фiльвар-
ки, хутори, їх чисельнiсть зросла i за рахунок полонiзацiї iншого насе-
лення, на що була спрямована державна полiтика тих часiв. Нато-
мiсть, пiсля переходу територiї областi до Росiї, а особливо пiсля не-
вдалих польських повстань 1830-31 i 1863 рокiв щодо полякiв прово-
дилась русифiкаторська полiтика. Частина їх виїхала на корiннi поль-
ськi землi, зокрема пiд час воєнних подiй початку XX ст. У 1926 p.
основна частина полякiв проживала в сiльськiй мiсцевостi Шепе-

тiвської, Проскурiвської i Кам'янецької округ. Частка полякiв в насе-
леннi окружних i районних центрiв становила менше 10%.
У XIV-XVII ст. на територiю областi прибули єврейськi поселенцi з
Польщi та Нiмеччини. Вони займалися торгiвлею, фiнансовими опера-
цiями (лихварством), збиранням податкiв, орендою магнатських маєт-
кiв та промислових закладiв, ремеслами та промислами. Пiзнiше не-
значного поширення набула єврейська хлiборобська колонiзацiя. Пе-
ребування євреїв на послугах чужої для України правлячої верстви ро-
било їх в очах мiсцевого населення пособниками польських магнатiв,
а тому повстання закрiпаченого селянства проти панiв наносили
вiдчутних втрат i єврейському населенню (пiд час селянсько-козацької
вiйни пiд проводом Б.Хмельницького, гайдамацьких повстань). Проти
єврейства неодноразово спрямовувалась полiтика росiйського цариз-
му, яка привела в кiнцi XIX - на початку XX ст. до сумнозвiсних погро-
мiв. Численних втрат зазнали євреї i пiд час Першої свiтової вiйни та
воєнних подiй 1917-1921 pp.
У 1926 p. майже все єврейське населення областi мешкало в мiстах
i мiстечках. Воно було основною етнiчною групою в окружних центрах
(55% в Проскуровi, 42-48% в Шепетiвцi i Кам'янцi). Переважно єврея-
ми були заселенi м.Дунаївцi, мiстечка Чемерiвцi, Зiнькiвцi, Сатанiв,
Ганнопiль, Теофiполь та iн., а люднiсть м. Попонного, мiстечок Гуся-
тин, Меджибiж була майже повнiстю єврейською.
У колонiзацiї!' Волинi брали участь також нiмцi i чехи, якi ще галиць-
ко-волинськими князями запрошувались для вiдбудови зруйнованих
татарами фортець. Селились вони здебiльшого в мiстечках. Основний
, їх наплив вiдбувся в литовсько-польський перiод. З часом частина нiм-
цiв i чехiв сполонiзувалась. З початку Першої свiтової вiйни значну
кiлькiсть нiмецьких сiмей було вивезено на схiд Росiї, головним чином
у Сибiр. У 1926 p. на територiї областi iснувало лише декiлька нiмець-
ких i чеських хлiборобських колонiй у Шепетiвськiй окрузi.
З кiнця XVIII ст. почалось вселення на Хмельниччину росiян, пере-
важно в мiськi поселення (чиновники адмiнiстративного i судового апа-
ратiв, вiйськовi прикордонних частин у Славутi, Iзяславi, Волочиську,
Кам'янець-Подiльському, духовенство, вчителi). Заохочувалась ру-
сифiкацiя мiсцевого населення. В 1920-х роках частка росiян у насе-
леннi окремих мiст досягала 8-12%.
На землях областi поселялись i вихiдцi iнших народiв - бiлорусiв,
татар, грекiв та iн. Так, перепис 1926р. зафiксував татарську громаду
(860 чол.) в с.Ювкiвцi (теперiшнiй Бiлогiрський район).
Напередоднi i в ходi Другої свiтової вiйни нацiональний склад насе-
лення Хмельниччини зазнав вагомих змiн. Повнiстю зникла нiмецька
етнiчна меншина в результатi переселення 'її у Нiмеччину згiдно з ра-
дянсько-нiмецьким договором 1939р. Рiзко скоротилась чисельнiсть
єврейського населення в зв'язку з масовим знищенням його нiмець-
кими окупантами. Втрат зазнало i українське населення, однак його
частка в загальнiй чисельностi зросла.
Останнiми десятилiттями в нацiональному складi населення облас-
тi спостерiгались такi тенденцiї (див. табл. 6).

1) Зменшувалась чисельнiсть українцiв, хоч частка їх в усьому насе-
леннi залишалась достатньо стабiльною i досить великою (90,4% в
1989 p., що становило 8 показник серед областей України). Вона вища
в сiльськiй мiсцевостi i нижча в мiських поселеннях.
2) Постiйно зростала чисельнiсть i частка росiян та бiлорусiв за ра-
хунок мiграцiйного приросту i дещо вищого, нiж в українцiв, природного
приросту. Росiяни i бiлоруси є в основному мешканцями мiст, абсо-

лютна бiльшiсть їх проживає в Хмельницькому, Кам'янець-Подiльсько"
му, Шепетiвцi, Славутi, Старокостянтиновi.
3) Скорочувалась чисельнiсть i частка польського (в результатi аси-
мiляцiї) i єврейського (виїзд за кордон) населення. В даний час на
Хмельниччинi проживає сьома частина всiх полякiв України, за їх кiль-
кiстю область посiдає 2 мiсце пiсля Житомирщини. Основнi мiсця про>
живання полякiв - М.Хмельницький та Городоцький, Полонський,
Хмельницький, Волочиський i Красилiвський райони. Євреї майже
повнiстю мешкають в мiстах, 85% їх зосереджено в Хмельницькому,
Кам'янець-Подiльському, Шепетiвцi та Славутi.
4) Стабiльно незначну частку (0,4%) становили представники iн-
ших етносiв, однак їх склад урiзноманiтнився за рахунок мiжреспублi-
канських мiграцiй в колишньому СРСР.
Понад 98% українцiв областi вважають українську мову рiдною. Мiс-
цеве українське населення розмовляє подiльським (на територiї мiж
рiчками Днiстер i Случ) та пiвденно-волинським (пiвнiчнiше Случа) го-
ворами. Притримуються своєї мови росiяни. Бiльшiсть же представ-
никiв iнших етнiчних меншин вважають рiдною мову не своєї нацiо-
нальностi: поляки - українську, євреї та бiлоруси - росiйську. Це -
результат вiдповiдної нацiональної полiтики радянського часу. В умо-
вах незалежностi в областi створюються сприятливi умови для нацiо-
нально-культурного розвитку всiх етнiчних меншин.