Khmelnitsky online - Iсторичнi особливостi заселення територiї

Iсторичнi особливостi заселення територiї
Хмельниччина заселена з давнiх часiв, про що свiдчать данi археологiчних розкопок. Найдавнiшi, палеолiтичнi, поселення виявленi в долинi Днiстра, а в заплавi його лiвого берега бiля с.Лука-Врублiвецька до останнього часу зберiгались рештки однiєї з найдавнiших в Українi стоянок, вiк якої близько 300 тис. рокiв (село знесено в зв'язку з створенням Днiстровського водосховища). В добу неолiту (6-4 тис. рокiв до н.е.) вже була заселена вся територiя областi.
У IV-III тисячолiттях до н.е. на територiї Приднiстров'я та Правобережжя Днiпра розвинулась найдавнiша землеробська культура в Європi - трипiльська, близько 150 пам'яток якої вiдомо в областi. В подальшi часи на данiй територiї змiнювались рiзнi археологiчнi культури, однак найвагомiший слiд залишали осiдлi автохтоннi (корiннi) народи, що знали орне землеробство. Це - скiфи-орачi (Vli-IV ст. до н.е.), давнi слов'яни -анти (II-VI ст. н.е.), схiдно-слов'янськi племена. Протягом VI 11-I Х ст. у пiвденнiй частинi областi проживали уличi та тиверцi, в пiвнiчнiй - волиняни i дулiби. В IX ст. вони разом з iншими племенами створили давню українську державу - Київську Русь. На Хмельниччинi зареєстровано понад 70 давньоруських поселень, городищ i могильникiв, в т.ч. 12 лiтописних мiст. Бiльшiсть з них була мiстами-фортецями, що запобiгали нападам печенiгiв i половцiв на пiвденно-захiдну Русь: Бакота, Ушиця, Калюс - на Днiстрi, Меджибiж, Кудин - на Пiвденному Бузi. Iншi мiста (Полрнне, Iзяслав, Тихомль) були одночасно значними торгово-ремiсничими центрами на шляхах з Києва в Галичину i Волинь. У 1241 p. монголо-татари спалили ряд мiст територiї, знищили багато її мешканцiв. У добу литовсько-польського панування на Подiллi перебудовуються старi i зводяться новi обороннi споруди (замки, "замочки"). Було укрiплено Смотрич, Бакоту, Кам'янець, а згодом усi мiста. Бiльшiсть з них виконувала не тiльки обороннi, але й торгово-промисловi функцiї. Цьому сприяло надання мiстам з середини XV ст. права на самоврядування. Одним iз перших магдебурзьке право отримав Кам'янець (1432 p.).
З XV ст. вiн став найважливiшим торговим центром Подiлля (завдяки шляху зi Львова до Чорного моря) i найбiльшою на пiвденному сходi Польщi фортецею для захисту вiд татар i туркiв. Напади кримських татар i туркiв, якi посилились на Подiлля з середини XV ст. i тривали аж до XVIII ст. включно, супроводжувались ро
зоренням мiст i сiл, масовим винищенням i вигнанням у рабство населення. Однак природнi багатства краю i спецiальна полiтика польського уряду щодо селян (надання їм чисельних "воль" та "свобод" пiсля кожного ворожого набiгу, звiльнення на певний час; вiд податкiв) приваблювали сюди нових поселенцiв. Землi Подiлля були найродючiшi в Польськiй державi, тому влада, зацiкавлена в розширеннi виробництва зерна, всiляко сприяла залюдненню територiї. Загалом протягом XV-XVII ст. кiлькiсть населення на Подiллi зросла. Збiльшилось число сiльських поселень, ущiльнилась їх мережа. Розвитку мiст сприяло поширення цехового устрою. В сiльському господарствi панiвною стала фiльварково-панщинна система. Чорною сторiнкою iсторiї Подiлля стало 27-лiтне перебування його пiд владою туркiв наприкiнцi XVII ст. Черговий раз край був розорений i спустошений. У новому його заселеннi взяло участь переважно населення з Галичини i Волинi.
З кiнця XVIII ст. в мiстах i мiстечках областi розвиваються капiталiстичнi вiдносини, насамперед в промисловiй i купецькiй справi. Реформа 1861 p., яка лiквiдувала в Росiї крiпосне право, сприяла розвитку капiталiзму в усiх сферах суспiльного виробництва. Мiста мали адмiнiстративнi, промисловi (найбiльшi пiдприємства у Славутi, Проскуровi, Дунаївцях), торговi (найбiльшi ярмарки в Ярмолинцях i Старокостянтиновi), культурно-освiтнi (Кам'янець-Подiльський) функцiї, а пiсля будiвництва залiзниць в 1870-1914 pp. стали також транспортними пунктами i вузлами (Деражня, Гречани, Волочиськ, Шепетiвка, Полонне, Славута, Кам'янець-Подiльський та iн.). Розширення функцiй мiст сприяло зростанню їх людностi. В 1914 p. мiське населення областi становило 130 тис. мешканцiв. Зростала також чисельнiсть сiльского населення. На початку XX ст., згiдно з столипiнською реформою, селянам було позволено виходити з общин i утворювати хутори. Це призвело до появи багатьох малих сiльських поселень. Напередоднi першої свiтової вiйни 92% мешканцiв областi проживало в сiльськiй мiсцевостi.
Величезних втрат зазнало населення в роки воєнних лихолiть 1914-1920 pp., внаслiдок колективiзацiї сiльського господарства, що проводилась радянською владою ("розкуркулення", заслання людей в пiвнiчнi i схiднi райони СРСР), штучно спровокованого нею голодомору 1932-1933 pp., в перiод Другої свiтової вiйни i неврожайних пiслявоєнних рокiв.
Значнi змiни вiдбулись у радянський час i в розселеннi населення. Рiзко скоротилось число мiських i сiльських поселень. До мiст i селищ мiського типу в 1920-х роках було вiднесено далеко не всi поселення, що мали мiський статус за польських чи росiйських часiв. З роками їх кiлькiсть зросла. Сiльськi ж населенi пункти лiквiдовувались як формально (приєднання малих сiл до великих), так i фактично: пiд час колективiзацiї руйнувались хутори, а в 1970-х роках був знасенли цiлий ряд малих сiл, оголошених органами влади "неперспективними" їх мешканцi переселялись у бiльшi поселення). У 80-х роках список знятих з облiку поселень поповнився: до нього ввiйшли приднiстровськi села, територiя яких готувалась до затоплення водосховищем. У першi пiслявоєннi десятилiття найбiльше уваги придiлялось розвитку соцiально-економiчної бази районних центрiв, якими були всi мiськi та найбiльшi сiльськi поселення, а пiзнiше i "перспектинних" сiл - центральних садиб колгоспiв i радгоспiв. У них будувались новi промисловi пiдприємства, культурно-освiтнi, медичнi, побутовi, торгiвельнi та iншi заклади. Однак багато з них пiсля певного пожвавлення почали занепадати i втрачати населення. Серед мiських занепали здебiльшого тi поселення, якi втратили функцiї райцентрiв при укрупненнi районiв. В даний час в областi розробляються заходи для економiчного i соцiального розвитку мiських i сiльських населених пунктiв в умовах переходу країни до ринкових вiдносин.