Khmelnitsky online - Рельєф

Рельєф
Хмельниччина лежить в межах центрально-схiдної частини Подiльської i крайньої схiдної частини Волинської височин. Перша з них займає середнюч пiвденну частини областi (понад 4/5 її територiї), високо пiднята над рiвнем моря i має переважно плоску або хвилясту поверхню. Цю частину височини називають ще Подiльським плато. Волинська височина займає весь Славутський та пiвнiчнi частини Iзяславського, Шепетiвського i Полонського районiв i вiдзначається меншими абсолютними висотами. Середня абсолютна висота областi - 275 м над рiвнем моря, максимальна - 409 м (одна з вершин Товтр на пiвнiчному заходi Чемеровецького району), а мiнiмальна донедавна становила менше 73 м (при впадiннi р.Матiрка в Днiстер на межi з Вiнницькою областю), а зараз - 121 м (рiвень Днiстровського водосховища). Таким чином, амплiтуда абсолютних висот в областi перевищує 280 м. У цiлому ж поверхня має нахил вiд середньої найвищої частини до пiвнiмної i пiвденної окраїн. Рельєф областi сформувався пiд дiєю внутрiшнiх i зовнiшнiх сил, що впливають на земну поверхню. Як вiдзначалось вище, внутрiшнi сили спричинили тектонiчнi рухи, якi розбили кристалiчний щит i фундамент плити на окремi блоки i пiдняли або опустили їх. У результатi цього в межах Подiльського плато видiлились Горинь-Слуцька, Верхньобузька, Приднiстровська височини, що вiдповiдають блокам, i Товтротай кряж вздовж тектонiчного розлому, а в межах Волинської височин. Шепетiвська рiвнина на мiсцi опущеного блоку. Давнiй розлом, що роздiляє подiльську, i волинську частини кристалiчного фундаменту, проявляється в рельєфi пологим але чiтко вираженим уступом висотою 20-30 м. Вiн простягається по лiнiї Кунiв-Плужне-Михля- Шепетiвка-Полонне i далi на схiд у Житомирську область. Серед зовнiшнiх рельєфоутворюючих чинникiв найбiльше значення має дiяльнiсть поверхневих вод. Водна ерозiя (розмив i змив вiдкладiв текучими водами - рiчками i опадами) утворює промоїни, яри, балки, долини з пологими, скелястими чи каньйоноподiбними схилами. Змив вiдкладiв з великих площ призводить до виположування схилiв та вирiвнювання поверхонь.
У тих мiсцях, де вапняки i гiпси розчиненi поверхневими i пiдземними водами, зустрiчаються карстовi форми рельєфу (в т.ч. печери), а на схилах, де виходять грунтовi води, можна побачити зсуви. Є також в областi пiщанi бархани i дюни, насипанi вiтром. Значний вплив на формування поверхнi областi має господарська дiяльнiсть людини. Такi нерацiональнi її форми дiяльностi як вирубування лiсiв, розорювання схилiв, розробка кар'єрiв, спричиняють утворення промоїн, ярiв, зсувiв, осипищ, пiдселюють площинний змив. У той же час, людина штучно закрiплює схили, веде протиерозiйнi заходи тощо.
Розглянемо особливостi рельєфу окремих чiастин областi. Середню частину Хмельниччини вiд Збруча до її схiдних меж займає Верхньобузька височина. Пiвнiчна межа її проходить вiд верхiв'я Збруча до витоку Случа, долиною останнього до м. Красилiв i далi на схiд - приблизно посерединi міжріччя Случа та Ікви. Пiвденну межу проводять по рiчцi Бовинець (лiва притока Збруча, гирло якої знаходиться пiвденнiше Золочиська через верхiв'я рiк Смотрич i Вовчок до р. Рiвець i по нiй до меж. з Вiнничиною. Верхньобузька височина є найвищою дiлянкою областi: абсолютнi висоти часто перевищують 350 м, пiднiмаючись у рядi мiсць до 380-396 м. Захiдна частина її має найбiльш рiвну поверхню, це - т.з. Авратинська височина. Тут беруть початок найбiльшi рiки областi - Збруч, Случ i Пiвденний Буг, якi разом з притоками останнього (Бужком, Іквою, Плоскою, Вовком) розчленовують Верхньобузьку височину. Долини рiк неглибокi, мають пологi схили i широкi заболоченi заплави. В центральнiй i схiднiй частинах до схилiв прив'язана густа мережа глибоких балок, що надає її поверхнi горбогiрного вигляду. Лише в розширенiй долинi Пiвденного Бугу, на схiд вiд Меджибожа, поверхня вирiвнюється; цю рiвнину називають Летичiвською. На пiвнiч вiд Верхньобузької лежить дещо нижча Горинь-Слуцька (або Пiвнiчноподiльська) височина з середнiми абсолютними висотами 280-300 м (максимально 350 м). ЇЇ поверхня має загальний похил iз заходу i пiвдня на схiд i пiвнiч, що пiдтверджується напрямком течiї р.Случ з притоками Iкопоть, Деревичка, Хомора та р. Горинь з Полквою i Вiлiєю. На пiвночi Горинь-Слуцька височина опускається уступом висотою 20-30 м до Шепетiвської рiвнини Рельєф даної височини подiбний до Верхньобузької - широкi рiчковi долини, густа мережа балок. Поверхня має, здебiльшого, горбисто-хвилястий вигляд а мiж рiками Случ i Деревичка навiть горбогiрний. Найменше розчленована поверхня Твофiпольської (в межах Теофiпольського та пiвденної частини Бiлогiрського районiв) i Старокостянтинiвської (у вузькому трикутнику мiж р.Случ та залiзницею Старокостянтинiв-Хмiльник) рiвнин.
Шепетiвська рiвнина займає найпiвнiчнiшу частину областi i вiдзначається нижчими абсолютними висотами поверхнi (в середньому 220-240 м). Горинь та рiки її басейну мають в межах рiвнини широкi, неглибокi долини. Тут вiдсутнi балочнi форми рельєфу, рiдко зустрiчаються яри, зате в умовах поширення пiскiв i супiскiв вiтри
сформували бархани i дюни (мiж Шепетiвкою i Славутою), якi пiзнiше були закрiпленi лiсом. У зв'язку з переважно плоскою поверхнею Шепетiвську рiвнину називають ще Ганнопiльським плато. Мiж пiвденною межею Верхньобузької височини i Днiстром знаходиться Приднiстровська височина. Її поверхня знижується у пiвденному напрямку, однак дуже повiльно. Якщо поблизу Верхньобузької височини у верхiв'ях приток Днiстра (Смотрича, Ушицi) та iнших рiчок абсолютнi висоти становлять 350-355 м, то на вiдстанi 15 км вiд Днiстра вододiльнi дiлянки мають висоти 300-310 м, тобто поверхня Приднiстров'я знижується лише на 40-50 м на 80-кiлометровiй вiдстанi. Зате русло Днiстра врiзається в поверхню Приднiстров'я на 180-200 м. Глибокий врiз головної рiки зумовив вiдповiдний врiз усiх її приток, котрi теж виробили глибокi, часто каньйоноподiбнi, дуже мальовничi долини. Стрiмкi скелястi схили в притоках Днiстра з'являються пiвденнiше лiнiї с.Тарноруда (на Збручi) - с.Кузьмин (на Смотричi) - с.Соколiвка (на Ушицi) - смт. Вiнькiвцi (на Калюсi), тобто тодi, коли рiчки досягають твердих силурiйських вапнякiв. Висоти вертикальних стiнок долин рiчок зростають вiд 10-20 до 60-80 м у їх гирлах. Долини подiльських приток Днiстра розчленували поверхню височини на окремi пасма, що простягаються меридiонально, як i самi рiки. Придолиннi схили густо порiзанi ярами. Межирiччя здебiльшо хвилястi, з великою кiлькiстю балок; сильно поширений тут площинний змив. Однак зустрiчаються i плоскi дiлянки, де ерозiя вiдсутня. У пiвденно-захiднiй частинi Приднiстров'я, в мiсцях поширення гiпсiв, утворились досить великi карстовi провалля та печери (перша була вiдкрита бiля с.Завалля i названа туристами "Атлантидою").
Рiвномiрний похил поверхнi Приднiстров'я порушує Товтровий кряж, який простягається навскоси вiд Збруча по лiнiї сiл Iванкiвцi (Городоцький район) - Вишнiвчик (Чемеровецький район) - Нiгин-Вербка-Врублiвцi (Кам'янець-Подiльський район) до Днiстра. Довжина його в межах Хмельниччини становить 80 км. Це - лише частина Товтр, якi починаються на Львiвщинi, перетинають також Тернопiльську та Чернiвецьку областi i заходять у Молдову. Товтровий кряж - це горбогiрна вапнякова система органогенного походження, яка включає:
- головне пасмо (вiдоме як Медобори) - майже суцiльний випуклий хребет з досить крутими скелястими схилами, який пiднiмається над навколишньою мiсцевiстю на 50-60 м i досягає в межах областi абсолютних висот понад 350 м (максимально 409 м);
- бiчнi пасма, що мають гострi вершини з вiдносною висотою 20-25 м;
- невисокi горби (т.з. "могилки"), якi поодиноко або невеликими групами розкиданi трохи далi вiд Головного пасма.
Загальна ширина кряжу досягає 15-20 км, тодi як Головною пасма - лише 100-300 м.
У Товтрах дуже поширений карст. Переважають дрiбнi форми - трiщини, борозни, комiрки тощо, якi утворюють на головному кряжi iнодi справжнi карстовi поля. Зрiдка трапляються i печери, наприклад Кармелюкова в с. Привороття.